Гомер
Одіссея
© :) Homer, 800-700 BC
Джерело: Гомер. Одіссея. Х.: Фоліо, 2001 note 1
. 547 с.
ЗМІСТ
стор.
К.С.Забарило. Гомерова «Одіссея» та її місце у світовій літературі note 2
3
Пісня перша День перший Рада богів. Афіна наставляє Телемаха 33
Пісня друга День другий і ранок третього дня Збори ітакійців. Телемахів од'їзд 50
Пісня третя День третій і четвертий до вечора п 'ятого дня В Пілосі 67
Пісня четверта Вечір п 'ятого дня і день шостий В Лакедемоні 87
Пісня п'ята День сьомий і далі до кінця тридцять першого дня Пліт Одіссеїв 118
Пісня шоста Тридцять другий день Прибуття Одіссея до феаків 138
Пісня сьома Вечір тридцять другого дня Одіссеїв прихід до Алкіноя 152
Пісня восьма День тридцять третій Одіссеєве перебування у феаків 165
Пісня дев'ята Вечір тридцять третього дня Розповідь Алкіноєві. Пригода в кіклопа 187
Пісня десята Вечір тридцять третього дня Пригоди в Еола, у лестригонів та в Кіркеї 211
Пісня одинадцята Вечір тридцять третього дня Жертви для виклику померлих 235
Пісня дванадцята Вечір тридцять третього дня Сирени, Скілла і Харібда, бики Геліоса 259
Пісня тринадцята Тридцять четвертий день і ранок тридцять п 'ятого Відплиття Одіссея з країни феаків і прибуття до Ітаки 278
Пісня чотирнадцята День тридцять п'ятий 296
Пісня п'ятнадцята Тридцять п 'ятий і тридцять шостий день; ранок тридцять сьомого Прибуття Телемаха до Евмея 317
Пісня шістнадцята День тридцять сьомий Упізнання Одіссея Телемахом 338
Пісня сімнадцята День тридцять восьмий Повернення Телемаха на Ітаку 357
Пісня вісімнадцята День тридцять восьмий Бій Одіссея з Іром навкулачки 380
Пісня дев'ятнадцята Вечір тридцять восьмого дня Зустріч Одіссея й Пенелопи. Умивання ніг 396
Пісня двадцята Ніч з тридцять восьмого на тридцять дев 'ятий день.
Вранці і опівдні тридцять дев 'ятого дня Перед убивством женихів 420
Пісня двадцять перша День тридцять дев 'ятий Лук Одіссеїв 435
Пісня двадцять друга День тридцять дев 'ятий Побиття женихів 452
Пісня двадцять третя Вечір тридцять дев 'ятого і ранок сорокового дня Пенелопа впізнає Одіссея 471
Пісня двадцять четверта Сороковий день Замирення 486
Примітки 507
Словник міфологічних імен та географічних назв 541
Бібліографічні відомості
ПІСНЯ ПЕРША
ЗМІСТ ПЕРШОЇ ПІСНІ
ДЕНЬ ПЕРШИЙ
Рада богів. Зібравшись на Олімпі, вони ухвалюють, щоб Одіссей, якого переслідує Посейдон і затримує німфа Каліпсо, повернувся нарешті у свою вітчизну, на острів Ітаку. Богиня Афіна, прибравши вигляд Мента, Одіссеєвого друга, з'являється синові Одіссея Телемахові й дає пораду поїхати до Пілоса і Спарти, щоб розвідати про батькову долю, радить йому також повиганяти женихів своєї матері Пенелопи, що господарюють в Одіссеєвім домі. Телемах після рішучої розмови з матір'ю і женихами лягає спати і мріє про подорож.
РАДА БОГІВ. АФІНА НАСТАВЛЯЄ ТЕЛЕМАХА
Музо, повідай мені про бувалого мужа, що довго
Світом блукав, священну столицю троян зруйнувавши,
Всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив,
В морі ж багато біди і тілом зазнав, і душею,
5] Щоб і себе врятувать, і друзів додому вернути.
Та не вберіг він свого товариства, хоч як того прагнув.
Марно загинули всі через власне зухвальство безтямне:
З'їли, безумні, волів вони Гелія Гіперіона,
Що понад нами, – за те дня повернення він їх позбавив.
10] Дещо, богине, і нам розкажи про них, Зевсова доню.
Інші, кому пощастило уникнуть загибелі злої,
Дома були вже, війни й небезпеки на морі позбувшись.
Тільки його, що так прагнув отчизни своєї й дружини,
Німфа Каліпсо, владарка, тримала, в богинях пресвітла,
15] В гроті глибокім, бажаючи мати його чоловіком.
В круговороті часу, коли рік надійшов відповідний
І ухвалили боги повернутись йому до Ітаки,
Навіть і там, серед близьких і рідних, не міг він уникнуть
Скрути тяжкої. Тоді всі богове йому співчували,
20] Крім Посейдона, – гнівом його Одіссей богорівний
Вічно був гнаний, аж поки до рідного краю дістався.
Сам Посейдон у далеких тоді пробував ефіопів, –
У протилежних кінцях простягались поселення їхні, –
Де Гіперіон заходить, і там, де він сходить щоденно.
25] Там з баранів і биків гекатомби приймав він жертовні,
Там веселився на учтах. Тим часом інші богове
В Зевса, у домі його на Олімпі, всі разом зібрались.
Першим батько людей і богів тут слово промовив, –
В пам'яті серця його постав-бо Егіст бездоганний,
30] Вбитий Орестом палким, Агамемнона сином преславним.
Це він згадавши, з такими словами звернувсь до безсмертних:
«Горе! Як легко смертні тепер нас у всьому винують!
Зло – від богів, – вони кажуть, самі ж через власну зухвалість,
Всупереч долі, багато на себе нещасть накликають.
35] Так і Егіст проти долі дружину Атріда законну
Взяв за жону, а самого убив, щойно той повернувся.
Знав же й про згубу свою, бо завчасно до нього послали
Світлого ми дозорця Гермеса сказать, щоб не смів той
Ані Атріда вбивать, ні жони його брати за себе,
40] Бо за Атріда відомста відбудеться через Ореста,
Щойно змужніє й почне за рідним він краєм тужити.
Так йому мовив Гермес, та не зміг він на думку Егіста
Радою доброю вплинуть, – і той за все поплатився».
В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
45] «О Кроніде, наш батьку, ти наш володарю найвищий!
Справді, смертю такою поліг він цілком по заслузі.
Хай же так кожен загине, хто мав би таке учинити.
Та розривається серце за тим Одіссеєм розумним.
Він-бо, нещасний, від любих далеко на хвилею митім
50] Острові терпить біду, на тім пупі широкого моря.
Острів той лісом поріс, і живе там богиня в домівці,
Згубного донька Атланта, що глиб увесь знає у морі
Й сам міцними плечима тримає стовпи височенні
Ті, що й небо навколо, і землю усю підпирають.
55] В смутку затримує там бідолаху Атлантова донька,
Повними ласки й облуди словами всечасно чарує,
Тільки б свою він Ітаку забув. Одіссей же невтішно
Прагне узріти хоч дим, що над рідним підноситься краєм,
Потім і вмерти готовий. Невже і твого, олімпійцю,
60] Серця ласкавого це не зворушить? Чи не годив-бо
Жертвами щиро тобі Одіссей з кораблів аргів'янських
В Трої просторій? Чому ж одвертаєшся й досі од нього?»
Відповідаючи, Зевс, шо хмари збирає, промовив:
«Що за слова в тебе линуть, дитя, крізь зубів огорожу?
65] Богоподібного як же забути мені Одіссея?
Найрозумніший з людей він, з усіх найщедріші приносив
Жертви безсмертним богам, що простором небес володіють!
Та Посейдон-земледержець до нього всечасно палає
Гнівом невпинним за те, що кіклоп Поліфем богорівний
70] Ока позбавлений ним, а той же із інших кіклопів
Був найсильніший; німфа його породила Фооса,
Форкіна донька, державця в пустинному морі шумливім.
В гроті глибокім вона з Посейдоном колись поєдналась.
З того часу Посейдон, могутній землі потрясатель,
75] Хоч не убив Одіссея, то гонить від рідного краю.
Отже, давайте усі поміркуємо разом уважно,
Як Одіссея додому вернуть. Посейдон хай вгамує
Гнів свій, – не може-бо він проти спільної волі безсмертних
Вперто змагатися сам і один з усіма сперечатись».
80] В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
«О Кроніде, наш батьку, ти наш володарю найвищий!
Як і направду тепер до вподоби богам всеблаженним,
Щоб Одіссей велемудрий щасливо додому вернувся,
З вістю Гермеса, гінця світлосяйного, швидше пошлімо
85] Аж на Огігію, острів далекий, нехай там негайно
Німфі звістить пишнокосій ухвалу нашу незмінну,
Що Одіссей витривалий повинен додому вернутись.
Я ж до Ітаки пощу, щоб там в Одіссеєвім сині
Більшу збудити бадьорість і прагнення вкласти у серце,
90] Скликати довговолосих ахеїв на збори народні
Й вигнати всіх женихів, які убивають у нього
Цілі отари овець і повільних волів круторогих.
Потім пошлю його в Спарту і в Пілос, пісками укритий, –
Може, почує він щось про повернення любого батька
95] Й сам між чужими людьми собі доброї слави набуде».
Мовила так і до ніг золоті підв'язала підошви.
Гожі й нетлінні, що всюди із подувом вітру найлегшим –
І по воді, й по безкраїх просторах землі – її носять,
Спис бойовий у руки взяла з наконечником мідним,
100] Гострий, міцний і важкий, що ним побивала героїв
Шереги гнівом охоплена донька всевладного батька.
Кинулась летом швидким із високих вершин олімпійських,
Стала в ітакськім краю, при самих Одіссеєвих дверях,
Перед порогом надвірним, із списом в руці мідногострим,
105] Вигляд чужинця прибравши, тафійського ватага Мента.
Там женихів гордовитих застала. Перед дверима
Грою в кості якраз утішали своє вони серце,
Сидячи долі на шкурах волів, що самі ж повбивали.
Слуги меткі та окличники з ними: одні у кратерах
110] Воду мішали з вином, а другі дірчатими мили
Губками довгі столи й на середину їх виставляли,
Інші ж – м'яса на них розкладали шматки незліченні.
Перший з усіх Телемах боговидий богиню помітив.
Серцем засмучений, мовчки сидів він поміж женихами
И думкою батька собі уявляв благородного, як він
З'явиться раптом і всіх женихів повигонить із дому,
Честь свою верне і стане господарем власних маєтків.
Мислячи так, він сидів з женихами й Афіну побачив.
Кинувсь до входу він, сором відчувши в душі, що чужинець
120] Мусить так довго стоять під дверима. Наблизивсь до нього,
Взяв за правицю його, прийняв мідногострого списа
І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:
«Щастен будь, гостю, в цім краї ти прийнятий будеш привітно!
Сядь, пообідай, а потім розкажеш, чого тобі треба».
125] Мовивши це, йде вперед, а за ним – Паллада Афіна.
Щойно обоє зайшли вони в дім Одіссея високий,
Списа узяв він у неї, відніс під колону велику,
Вставив у тесаний списник – туди, де багато стояло
Інших списів Одіссея, в біді витривалого мужа.
130] В крісло, привівши її, посадив, полотниною вкрите,
Крісло ж красиве, різьблене, з маленьким підніжжям при ньому.
Сам на стільці біля неї узорчатім сів якнайдалі
Від женихів, щоб криком своїм не завадили гостю
їжу спокійно вживати, хоча й до зухвальців потрапив,
135] Та наодинці про батька відсутнього щось розпитати.
Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку –
Руки вмивати – й поволі над срібним цеберком зливала;
Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.
Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,
140] Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів багатих;
Різного м'яса їм чашник на блюдах поклав дерев'яних
Купами, й келихи він золоті перед ними поставив;
Часто й окличник до них підходив вина доливати.
Шумно в кімнату зухвалі зайшли женихи й посідали
і45] Поряд, один за одним, на стільцях і на кріслах високих;
Воду їм чисту на руки окличники стали зливати;
Свіжого хліба служниці наклали їм кошики повні;
Хлопчики аж по вінця напою влили у кратери,
Й руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
150] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
Зразу ж і іншим серця женихів забуяли бажанням –
Співу і танців, адже найкраща то учти оздоба.
Фемію в руки окличник кіфару подав пречудову,
Мусив-бо він женихам і грати, й співать проти волі.
155] Пісню прекрасну почав він, по струнах ударивши злегка.
Саме тоді Телемах Афіні сказав ясноокій,
Голову близько схиливши, щоб інші його не почули:
«Гостю мій любий, не будеш гнівитись на те, що скажу я?
їм лиш одно на умі – самі лиш кіфари та співи.
160] Легко їм це, бо безкарно чужеє майно проїдають
Мужа, що білії кості його або десь під дощами
Тліють на суші, або їх десь хвиля морська коливає.
Тільки б узріли вони, що господар додому вернувся,
Всім би їм краще вже ноги прудкіші схотілося б мати,
165] Ніж на одіння коштовне чи золото тут багатіти.
Доля лиха загубила його, і ніякої втіхи
Нам вже немає, хоча й би сказав хто з живущих на світі,
Ніби він вернеться, – день повороту його вже загинув.
Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:
170] Хто ти і звідки? З якого ти міста й родини якої?
Як ти прибув, на якім кораблі? Яку до Ітаки
Путь із тобою пройшли мореплавці? І що то за люди?
Ти ж бо не пішки, гадаю, до нашого краю дістався.
Щиро й одверто ще й те розкажи, щоб знав я напевно:
175] Вперше сюди ти приїхав чи гостем у батька мойого
Ти вже бував? Бо немало вчащало до нашого дому
Всякого люду, широкі-бо мав із людьми він стосунки».
Мовить до нього тоді ясноока богиня Афіна:
«Щиро й одверто на всі я тобі відповім запитання.
180] Ментом я звусь, Анхіала премудрого я величаюсь
Сином і правлю тафійським народом моїм веслолюбним.
Нині ж заїхав сюди кораблем із людьми я своїми,
Пливши по темному морю в країну людей іншомовних,
В місто Темесу, по мідь, а везу я залізо блискуче.
185] Свій корабель я поставив далеко від вашого міста,
В гавані Рейтрі, де поле під схилом Нейона лісистим.
Гордий я тим, що гістьми з твоїм батьком були ми взаємно
З давніх часів. Запитай у старого Лаерта-героя,
Якось зайшовши до нього. Та, кажуть, уже він до міста
190] Більше не ходить, а десь у полі далеко бідує,
Тільки служниця стара подає йому їсти і пити
В час, коли втомлені ноги додому він ледве дотягне,
Свій виноградник за день обходивши по схилах пологих.
Отже, прийшов я тепер, – чував-бо, що твій уже батько
195] Дома – боги його, видно, затримали десь у дорозі.
Ні, не вмер, ще живе на землі Одіссей богосвітлий!
Десь між живих він, лише забарився на морі широкім.
Дикі й жорстокі мужі десь на острові, хвилею митім,
Силою, мабуть, його проти волі тримають у себе.
:со Нині ж тобі провіщу, як на душу безсмертні поклали
Й як воно збутися має насправді усе, я гадаю,
Хоч не віщун я і з льоту пташок ворожити не вмію.
Отже, недовго йому від милої серцю вітчизни
Бути далеко, – й залізні його вже не втримають пута, –
205] Вмілий до всього, він знайде і спосіб додому вернутись.
Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:
Справді рідним доводишся ти Одіссеєві сином?
Дуже лицем ти на нього й очима прекрасними схожий.
Часто за давніх часів ми один зустрічалися з одним
210] Ще перед тим, як подавсь він до Трої, куди з ним і інші –
Вицвіт аргеїв – на суднах своїх попливли крутобоких.
З того часу ні мене він, ні я Одіссея не бачив».
Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
«Щиро, мій гостю, на всі я тобі відповім запитання.
215] Мати мені говорила, що ніби я син Одіссеїв, –
Сам я не знаю. Та й хто ж бо те знає, від кого родивсь він?
Був би щасливий я, більше б мав користі, сином родившись
Мужа, який при добрі своїм жив би до старості мирно.
Та серед смертних людей найнещасніший той, що, як кажуть,
220] Я народився від нього, – якщо вже ти хочеш це знати».
Мовить до нього тоді ясноока богиня Афіна:
«Видно, в майбутнім боги не залишать твойого без слави
Роду, коли породила такого, як ти, Пенелопа!
Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:
225] Що за гульня тут? І що то за зборище? Нащо тобі це?
Що це – весілля чи учта? Не в складчину ж тут розгулялись?
Тільки, здається, вони вже надто зухвало учтують
В домі твоєму. Обуриться кожна людина розумна,
Хто б то сюди не зайшов і на сором отой не поглянув».
Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
«Гостю, якщо ти поставив таке запитання, то знай же:
Був бездоганний колись цей будинок і повен достатку
В час, коли муж той отут іще пробував поміж нами.
Нині ж інакше схвалили боги, замисливши злеє.
235] Поміж усіх-бо людей зробили його невидимим.
Я ж бо не так сумував би, коли б і справді умер він,
Чи у троянській землі серед інших героїв загинув,
Чи, закінчивши війну, на руках би сконав він у друзів.
Пагорб могильний над ним насипали б там всеахеї.
240] Синові славу велику тоді б він зоставив навіки.
Гарпії ж нині його від нас одібрали безславно,
В безвість пішов він, без сліду пропав десь, мені залишивши
Сум і ридання. Та я не за ним лиш єдиним зітхаю
Й плачу, – боги мені й іншу печаль накинули злую:
245] Скільки на цих островах державців не є можновладних –
З Сами, Дуліхію й Закінту, густо укритого лісом,
Скільки їх тут не кермує, на цій кременистій Ітаці,
Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують.
Шлюбу ж бридкого вона ні відкинуть не сміє, ні краю
250] їх домаганням не може покласти; вони ж об'їдають
Весь мій маєток і скоро й самого мене пошматують!»
Повна обурення, мовить до нього Паллада Афіна:
«Леле! То й справді тобі Одіссей, і понині відсутній,
Конче потрібен, щоб руки на зайд безсоромних накласти.
255] О, якби він повернувся додому і в перших воротях
Став із своїми списами двома, із щитом і в шоломі,
Знову такий же, яким його я побачив уперше
В час, коли в домі у нас їдою й питвом утішався
Він, повернувшись з Ефіри, від їла, сина Мермера, –
260] їздив якось Одіссей на своїм кораблі швидкоплиннім
Там смертоносного зілля шукати, щоб мідноокуті
Стріли намазувать ним. Та отрути не дав йому тої
Іл, бо боявся богів, одвічно над нами живущих.
Дав її тільки мій батько йому, бо любив його дуже.
265] Хай би отак Одіссей зустрів женихів безсоромних,
Коротковічні усі б вони стали тоді й гіркошлюбні!
Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах –
Стане він помсту чинити за себе чи ні, повернувшись
В рідну оселю. А зараз тобі вже подумати треба,
270] Як би отих женихів із власного дому прогнати.
Отже, послухай тепер і візьми ці слова до уваги:
Завтра на збори усіх поскликавши героїв ахейських,
Все розкажи їм, – боги ж тут нехай тобі свідками будуть.
Потім від всіх женихів зажадай по домах розійтися;
275] Мати ж твоя, якщо знов її серце одруження прагне,
Хай повертається в дім до свого вельможного батька;
Там хай справлять весілля й багаті нехай приготують
Віно й дарунки, що любій належить одержати доньці.
Дам і тобі я пораду розумну, її ти послухай:
280] Кращий візьми корабель і, дванадцять гребців спорядивши,
їдь розпитати про батька, якого так довго немає, –
Може, почуєш од смертних що-небудь чи з уст Поголоски,
Вісниці Зевса, що людям чуток щонайбільше приносить;
В Пілосі ради спитай в богосвітлого Нестора спершу,
28:1 Звідти у Спарту заїдь до русявого ти Менелая,
Він-бо останній приїхав із мідянозбройних ахеїв.
Тільки почуєш, що батько живий і вернутися має,
Жди цілий рік і терпляче усі оті знось неподобства;
А як почуєш, що вмер він, що більше його вже немає,
290] Швидше додому вертайся, до милої серцю вітчизни,
Пагорб могильний насип і похорон справ урочистий,
Все як годиться, й тоді вже віддай свою матінку заміж.
Потім, коли ти закінчиш і зробиш усе, як я радив,
В серці своєму розваж і в думках обміркуй неодмінно,
295] Як у господі твоїй женихів повинищувать краще –
Підступом чи не ховаючись. Годі дитиною бути,
Виріс ти з цього давно, не в такому-бо ти уже віці.
Чи невідомо тобі, якої Орест богосвітлий
Слави зажив між людьми, помстившись на батькоубивці
100] Злому Егісті, що вбив славетного батька у нього?
Друже мій любий, я бачу, ти й рослий удавсь, і вродливий,
Будь же відважний, щоб доброї слави в потомках набути.
Я ж на швидкий корабель свій іти вже до друзів повинен, –
Мабуть, давно їм терпець уривається ждати на мене.
305] Ти ж подбай про своє й над моїми подумай словами».
Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
«Так доброзичливо ти, мій гостю, до мене говориш,
Наче до сина отець, і порад я твоїх не забуду.
Трохи зостанься ще тут, хоч і дуже ти в путь поспішаєш.
310] Добре помийся у мене, дай милому серцю утіху,
Потім, радіючи духом, на свій корабель з подарунком
Підеш почесним; на спогад я річ тобі гарну й коштовну
Дам, як другові-гостю господар гостинний дарує».
В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
315] «Ні, не затримуй мене, поспішаю-бо нині в дорогу.
Дар же, що серцем ласкавим хотів ти мені дарувати,
Ще віддаси, коли знов повернусь, – повезу я додому
Дар дорогий і щось гідне й тобі подарую взаємно».
І непомітно тоді відійшла ясноока богиня,
320] Зникла, мов чайка та, в отвір для диму, силу й відвагу
В груди вдихнувши йому, і про батька він більше, як завжди,
Мусив згадати. Думками своїми розмисливши добре,
Серцем жахнувсь Телемах, у гостеві бога пізнавши.
Зразу ж у гурт женихів повертається муж богорівний.
325] Пісню славетний співав їм пісняр, а вони всі сиділи
Й слухали мовчки. Співав про сумне він повернення з Трої
Воїв ахейських, що їм призначила Паллада Афіна.
З верхніх покоїв своїх почула ті співи натхненні
Мудра Ікарія донька, багата умом Пенелопа.
330] Зверху по східцях високих зійшла вона вниз потихеньку,
Ще й не сама, з нею разом зійшли й дві служниці додолу.
До женихів увійшовши із ними, в жінках богосвітла,
Стала вона під одвірком, що дах підпирає надійно,
Лиця закрила собі білотканим, ясним покривалом;
335] В неї обабіч стояли обидві служниці дбайливі.
Вмившись сльозами, вона божественному мовить співцеві:
«Фемію, знаєш пісень ти багато, що смертних чарують,
Подвиги ними людей і богів уславляють аеди,
Сядь, заспівай нам одну з них, а гості послухають, мовчки
340] Чаші хиляючи. Тільки свою припини сумовиту
Пісню, вона-бо мені у грудях скорботою любе
Сповнює серце, – горе спіткало мене безутішне.
В вічному смутку спогадую голову я найдорожчу
Мужа, що слава його всю Елладу окрила і Аргос».
Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
«Вірному, матінко люба, навіщо борониш співцеві
Тим нас втішати, до чого він прагне в думках? Не співці тут
Винні, а винен тут Зевс, що людям, які задля хліба
Тяжко працюють, те, що захоче, вкладає до серця.
350] Тож не дивуйся, коли він співа про недолю данаїв.
Смертні-бо люди звичайно таку вихваляють найбільше
Пісню, яка слухачів полонить найновішим звучанням.
Май же терпіння у серці й послухать наважся душею:
Справді, не сам Одіссей лише день повороту додому
355] Втратив у Трої, загинуло з ним іще й інших багато.
Краще до себе вертайся й пильнуй там своєї роботи,
Кросен своїх, веретен, та доглянь, щоб служниці у домі
Всі працювали як слід. А розмови вести – чоловіча
Справа, найбільше ж моя, бо єдиний я в домі господар».
360] Подиву повна, до себе вернулась тоді Пенелопа, –
Синове слово розумне їй глибоко в душу запало.
В горницю верхню вона із служницями разом ввійшовши,
За Одіссеєм, за мужем коханим, там плакала, доки
Сон їй солодкий на вії звела ясноока Афіна.
365] Галас тим часом зняли женихи в звечорілих покоях, –
Всі-бо жадали вони з Пенелопою ложе ділити.
Отже, почав Телемах тямовитий до них промовляти:
«Гей, женихи матусі моєї, занадто зухвалі!
Пиймо вино й досхочу веселімось, та нащо кричати
370] Голосно так! Чи не краще послухать чудової пісні
Мужа такого, як цей, що з богами рівняється в співах.
Завтра ми зранку, усі на міському зійшовшись майдані,
Збори почнем, і прямо я буду від вас вимагати
Дім мій покинуть. Про інші собі постарайтеся учти –
375] Власне майно проїдайте у кожного в домі по черзі.
А догідніше і краще здається вам тут залишатись,
Щоб лиш в одної людини добро марнувати безкарно, –
Все пожеріть! До богів я волатиму вічно живущих,
Поки сам Зевс на тім стане, щоб мали ви мзду по заслузі, –
380] Тут же, в цім домі, тоді загинете ви без відомсти!»
Так він сказав. А вони – аж губи погризли зубами,
Лиш дивувались, як сміливо став Телемах промовляти.
Саме тоді Антіной, син Евпейтів, озвався до нього:
«Мабуть, самі вже боги навчили тебе, Телемаху,
385] Звисока так розмовляти й зухвало поводитись з нами.
Тільки б не дав нам Кроніон державцем тебе на Ітаці,
Морем омитій, хоч маєш на неї з народження право!»
Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
«Ти не гнівись, Антіною, на мене за те, що скажу я:
390] Я не від того, як зволив би Зевс мені це дарувати.
Ти ж не назвеш це найгіршим, що трапитись може людині?
Бути державцем – то зовсім не зле: відразу-бо в нього
Й дім багатіє, і сам набуває він більшої шани.
Тільки ж у нас, між ахеїв, на морем омитій Ітаці,
395] Інших державців багато ще є – і старих, і молодших, –
З них комусь влада перейде, як вмер Одіссей богосвітлий.
В себе ж один тільки я повновладним господарем буду
Дому і слуг, що для мене придбав Одіссей богосвітлий».
Тут Еврімах, син Поліба, у відповідь мовив до нього:
400] «В лоні богів, Телемаху, від нас ще заховано, мабуть,
Хто володарити буде на морем омитій Ітаці.
В домі ж своєму єдиний над власним добром ти господар.
Хто б це посмів силоміць у тебе майно одібрати,
Поки Ітака стоїть і люди на ній проживають!
405] Хтів би я, мій найдорожчий, спитати у тебе про гостя:
Звідки отой чоловік? Яку він отчизною славить
Землю? Якого він роду і де його нива отецька?
Звістку тобі він привіз про повернення батька чи, може,
Справи його особисті прибути сюди спонукали?
410] Надто раптово-бо зник він, знайомства із нами не ждавши.
З вигляду ж він на людину низького коліна не схожий».
Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
«Ні, Еврімаху, на батька мені уже, мабуть, не ждати.
Я ні чуткам вже не вірю, що ніби він має вернутись,
415] Ні в віщуваннях не тішусь, яким довіряється мати,
Безліч провісників різних скликаючи в нашу оселю.
Гість же оцей – то приятель батьків, із Тафоса родом,
Мент на ім'я, назвався премудрого він Анхіала
Сином і править тафійським народом своїм веслолюбним».
420] Так відповів Телемах, хоч безсмертну впізнав він богиню.
Тішитись танцями знов почали вони й співом, що млостю
Сповнював їх, і так вечорової ждали години.
Поки вони веселились, то й вечір насунувся темний.
Тільки аж спати схотівши, вони розійшлись по домівках.
425] Гарним подвір'ям тоді й Телемах до високих подався
Спальних покоїв, що їх збудував він на видному місці, –
З серцем, повним думок, до свого він наблизився ложа.
Вслід йому з факелом в кожній руці увійшла домовита
Опсова донька, стара Евріклея, Пейсенора внука.
430] Власним коштом Лаерт відкупив її в час, коли зовсім
Юна була вона, двадцять за неї волів заплативши;
В домі так само її шанував, як і жінку дбайливу.
Ложа її не ділив, проте, щоб не гнівити дружину.
Йшла вона з факелом в кожній руці. Телемаха ж любила
435] Більше, ніж інші служниці, бо змалку його доглядала.
Двері тоді відчинив він в доладно збудовану спальню,
Сів на постелі і, знявши хітон м'якотканий із себе,
Кинув цю одіж на руки послужливій няні старенькій.
Склавши старанно хітон і розгладивши, де він зібгався,
440] Няня його на кілок при різьбленім повісила ліжку.
Вийшла із спальні, узявши за срібне кільце, причинила
Двері і ременем засув знадвору засунула тихо.
Руном овечим укритий, всю ніч Телемах, на постелі
Лежачи, думав про путь, в яку закликала Афіна.
