Maxima Library

Три повісті Ірини Вільде — „Метелики на шпильках" „Б'є восьма" і „Повнолітні діти" — стали у свій час етапним явищем у розвитку модерного стилю в українській літературі. Це був свіжий струмінь психологізму, легкої грайливости слова, химерности образу, а заразом — маніфест нової жіночности. Цикл є своєрідним „епосом Юности", художнім міфом про Чернівці, віконцем у ментальний світ західноукраїнської молоді міжвоєнної доби.

У первісному варіянті ці твори не перевидавалися. Книжка адресована всім шанувальникам українського красного письменства.

Третій том містить завершальну частину роману, в котрій дія відбувається напередодні возз'єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною.

В томі вміщено першу частину другої книги роману «Сестри Річинські», де розповідається про дальшу долю сестер після смерті батька, котрі самі тепер шукають свого місця в житті. Старші — Катерина й Зоня — примикають до панівних верств суспільства, молодші — Неля, Оля й Слава, — долаючи передсуди свого класу, тяжіють до прогресивної, радикально настроєної молоді.

До першого тому зібрання творів відомої української письменниці Ірини Вільде (1907–1982) входить перша книга роману «Сестри Річинські», відзначеного Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Події твору відбуваються на західноукраїнських землях в 30-х рр. Хроніка родини священика Річинського подається тут на широкому соціально-політичному тлі, яскраво зображено побут різних верств галицького суспільства, боротьбу його передових сил на чолі з комуністами за возз'єднання з Радянською Україною.

У цій книжці представлено найкращі твори українських новелістів XX століття, зокрема Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Михайла Яцкова, Василя Стефаника, Миколи Хвильового, Віктора Домонтовича, Ігоря Костецького, Григора Тютюнника, Тараса Прохаська, Оксани Забужко.

Наша мала проза розкрила психологію перечулених, мімозно вразливих нових жінок епохи декадансу — і неймовірно трагічний досвід галицьких переселенців у Новий світ, високий ідеалізм митців-модерністів, котрі поставили творчість вище за всі цінності, — і розчарування безґрунтовних революційних романтиків, які захотіли взяти на себе місію вдосконалення Божого творіння. У другій половині століття кращі українські майстри зосереджувалися на героях-марґіналах, що не могли співіснувати з радянською дійсністю. Покоління 1991 року скрупульозно аналізувало стан людини, котра переживає крах узвичаєних цінностей і мусить адаптуватися до цілком нового часопростору. Маємо цілий ряд блискучих імен, різні стильові моделі, різні індивідуальні манери письма, пов’язаних як з модерністськими, так і з визивно авангардними орієнтаціями й традиціями.

* * *

Антологія «Українська мала проза XX століття»… якраз і бачиться такою… спробою канонотворення на теренах нашого красного письменства.

Газета «Нація і держава», 10 червня 2008 року