Maxima Library

Роман В. Ґ. Зебальда (1944–2001) «Аустерліц», який багато критиків називають найвизначнішим німецькомовним романом XXI століття, вийшов друком у 2001 році, незадовго до трагічної смерті автора внаслідок автомобільної аварії. Цей роман або ж «прозову книжку невизначеного жанру», як називав його сам Зебальд, вирізняє не лише незвичний, лабіринтоподібний сюжет, який автор вибудовує з ретельністю павука, що плете свою павутину, а й особлива поетичність мови, яка перетворює цей твір на довжелезний вірш про пошуки втраченого дитинства. Неназваний оповідач знову й знов зустрічає залюбленого в європейські ландшафти та архітектуру загадкового самітника Жака Аустерліца, який розповідає йому про свої багатолітні намагання розкрити таємницю власного походження. Ці пошуки ведуть його ледь не через усю Європу й спонукають відвідати різноманітні «місця пам’яті» найновішої німецької та європейської історії — з Антверпена до Лондона, з Парижа до Марієнбада, а з Праги до концентраційного табору «Терезієнштадт». І це лише зовнішній, сюжетний контур роману, насиченого історичними екскурсами, поетичними спостереженнями та меланхолійними розмірковуваннями про (не)обжитість простору й проминання часу, з якими людина змушена давати собі раду.

«Берлін Александерплац» — найвідоміший роман класика німецької літератури Альфреда Дебліна, в якому письменник декларує результати власних пошуків нової оповідної форми, яку він створив для епічного роману, наближаючи текст до експресіонізму та італійського футуризму. Зокрема, цим романом Деблін значною мірою вплинув на стиль оповіді багатьох німецькомовних романістів.

За допомогою особливих оповідних технік монтажу і прямого цитування Дебліну вдалося передати дух Берліна 20-х років минулого століття таким, яким запам'ятав його автор, у всьому особливому багатоголоссі життя великого міста епохи між двома світовими війнами, міста, яким воно більше ніколи не буде, але побачити і відчути яке нам дає можливість магія таланту письменника.

Інтрига роману Томаса Манна «Зачарована гора» розгортається на початку минулого сторіччя. Молодий Ганс Касторп навідує двоюрідного брата в санаторії Давоса і потрапляє під чари мікрокосмосу тих, хто «живе нагорі». Серед неповторної атмосфери декадансу та зачаєної смерти Ганс Касторп знайомиться з яскравими персонажами: паном Сеттембріні, адвокатом поступу та просвітництва, містичним Нафтою, екзотичним Пепперкорном та магнетичною пані Шоша, втіленням любовного потягу. Тритижневі гостини Ганса Касторпа затягуються на довгі роки, й зачароване поле Гори розриває лише несподіваний удар грому, провісник війни.

«Зачарована гора» — ключовий філософський роман не лише німецької, а й усієї європейської літератури XX сторіччя.

Інтрига роману Томаса Манна «Зачарована гора» розгортається на початку минулого сторіччя. Молодий Ганс Касторп навідує двоюрідного брата в санаторії Давоса і потрапляє під чари мікрокосмосу тих, хто «живе нагорі». Серед неповторної атмосфери декадансу та зачаєної смерти Ганс Касторп знайомиться з яскравими персонажами: адвокатом поступу та просвітництва Сеттембріні, містичним Нафтою, екзотичним Пепперкорном та магнетичною пані Шоша, втіленням любовного потягу. Тритижневі гостини Ганса Касторпа затягуються на довгі роки, й зачароване поле Гори розриває лише несподіваний удар грому, провісник війни.

«Зачарована гора» — ключовий філософський роман не лише німецької, а й усієї європейської літератури XX сторіччя.

Цією повістю видавництво відкриває свою дорослу серію книжок «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА-проза» та «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА-поезія», у якій публікуватиме найкращі твори сучасної та класичної літератури — української і зарубіжної.

Марґеріт Дюрас/Marguerite Duras — відома французька письменниця, драматург і кінорежисер. Народилася в Гіадіні під Сайґоном, в Індокитаї (тепер — В’єтнам), де її родичі займалися педагогічною діяльністю. 1931 року разом із сім’єю повернулася до Франції. Студіювала у Сорбонні математику, згодом — право і політологію. Під час Другої світової війни брала участь у русі Опору.

Перший роман написала 1943 р. Далі були: «Моряк із Гібралтару» (1952), «Moderato Cantabile» (1958), «Смертельна хвороба» (1982), п’єса «Друга музика» (1985), книга мемуарів «Біль» (1986) та багато інших.

Головна тема творчості М. Дюрас — бунт проти бляклого буденного життя. Деяким її творам притаманний сильний елемент еротизму («Смертельна хвороба», «Коханець»).

1984 року Марґеріт Дюрас написала свою найвідомішу повість «Коханець», яка удостоєна Гонкурівської премії. Повість «Коханець» багато в чому автобіографічна. Її стиль набагато витонченіший, ніж стилістика усіх її попередніх творів. Психологічний струмінь тут подається під таким тиском, що сприймається як музика. Дія повісті відбувається в Індокитаї, французькій героїні п’ятнадцять з половиною років, вона живе з матір’ю та двома братами. Старший брат — виродок, гравець і баламут, молодший — ніжний і чуттєвий хлопчик. Мати самовіддано любить старшого сина, до всіх інших вона байдужа. Юна героїня мріє виїхати до Франції, але поки що її віддали в пансіон. Якось на поромі вона знайомиться з китайцем, який стає її коханцем. Він — син дуже багатого батька, дівчина стає його утриманкою. Справжній жах охоплює молодого чоловіка, коли він розуміє, що закоханий у дівчинку по-справжньому…

1992 р. Жан-Жак Анно зняв знаменитий однойменний фільм, який отримав кілька престижних кінопремій.

Повість «Коханець» перекладено і видано у понад сорока країнах світу.

Переклав з французької Роман Осадчук за редакцією Ігоря Березовського

«Наближення. Наркотики і сп'яніння» — напрочуд оригінальний та глибокий історико-філософський і водночас автобіографічний трактат, позначений літературним хистом Ернста Юнґера, в якому письменник підсумовує свій досвід вживання різноманітних психоделічних речовин та й будь-чого, що здатне змінити звичне сприйняття реальності.

У цій книжці Юнґер уперше вживає поняття «психонавт» — надалі цим терміном широко послуговуватимуться на позначення людини, яка переживає психоделічний досвід внаслідок вживання наркотичних речовин. Проте, на відміну від Олдоса Гакслі з його «Дверима сприйняття», Юнґер у своїй праці більшою мірою зосереджується на езотеричному та естетичному аспектах зміни свідомості після вживання психоделічних речовин. Цікавим є те, що упродовж свого життя Юнґер тісно спілкувався з винахідником ЛСД Альбертом Гоффманом, вони постійно листувалися, обмінюватися літературою про речовини, здатні змінювати свідомість, та особистим досвідом їхнього вживання, а також провели багато спільних подорожей за межу звичного сприйняття реальності.

Юнґер описує власний досвід експериментів із різноманітними речовинами, що змінюють свідомість, такими як вино, пиво, нікотин, ефір, опій, кокаїн, марихуана, ЛСД тощо, а також розмірковує про їхнє міфологічне, історичне та культурне значення. Не оминає увагою і питання впливу цих речовин на авторів книжок, особливо представників літератури XIX століття — Шарля Бодлера, Гі де Мопассана, Томаса де Квінсі та інших.

Роман «Скляні бджоли», який зачіпає теми стрімкого технологічного прогресу та заміни живого штучною імітацією, лише на перший погляд є фантастичним, адже у глибинних пластах цього тексту — міркування Юнґера про стрімкий поступ людства і занадто швидку зміну основ життя, коли в одвічному прагненні до спрощення і спокою люди натомість завжди отримують ще складніше життя, сповнене тривог і позбавлене щастя. І далеко не всім знайдеться місце у такому новому механістичному та прагматичному світі.

Не всі кавалеристи однаково успішно здатні пересісти із коней старої традиції на танки прогресу, і головний герой роману, ротмістр Ріхард, якраз один із таких. У пошуках роботи, якої залишається все менше для людей попередньої генерації, життя зводить Ріхарда із загадковим та величним Цаппароні — творцем могутньої компанії з виготовлення роботів та маріонеток. Попередник Ріхарда на цьому місці за короткий час втратив глузд, і тепер Цаппароні шукає нового фахівця для виконання певних делікатних завдань. Але для прийняття остаточного рішення Ріхард має пройти тест, суть якого він не зовсім розуміє і який поступово починає набирати гротескного та зловісного забарвлення.

Автобіографічний роман «Смерть у кредит» (1936 р.) вважається одним з найвідвертіших та шокуючих у доробку автора, в якому він змальовує бруд, жорстокість, безнадійність та безвихідь паризького «дна». Водночас сюжетно (але не за часом написання) роман є приквелом до першого великого роману Селіна — «Подорож на край ночі», завдяки якому він став знаменитим і який викликав бурхливу та неоднозначну реакцію читачів та критиків, що коливалася від цілковитого захоплення до тотального неприйняття.

Селіна часто називають «революціонером у літературі», оскільки він чи не вперше почав застосовувати прийом майже буквальної імітації розмовного стилю у літературі, через що в його текстах можна часто зустріти вульгаризми та «низьку лексику», які дивним чином поєднуються з високим стилем майже поетичної оповіді. Вся творчість Селіна пронизана рефлексіями на бурхливі і заплутані, жорстокі й величні події XX сторіччя, серед яких він намагається віднайти місце для власне людини, і такий пошук найчастіше закінчується тим, що критики назвали «літературою бунту проти суспільства».

Фелікс Круль, син збанкрутілого фабриканта шампанських вин, описує історію свого суспільного злету: від краденого в дитинстві шоколаду до ролі маркіза на аудієнції в короля Португалії.У останньому романі Томаса Манна через пригодницько-еротичний сюжет на кшталт «Історії мого життя» Джакомо Казанови пародіюється, доводячи до крайньої межі, традиція сповідної мемуаристики, закладена ще Святим Авґустином.«Фелікс Круль» лише на поверхні є каскадом дотепних ситуацій, яскравих сцен та паноптикумом химерних персонажів, сюжет роману слугує тлом для трактування улюблених філософських проблем Томаса Манна, таких як ілюзорність та неправда в мистецтві, межі істинного аристократизму, двоїстість життєвої ролі й пошук ідентичности, світ як уявлення та симулякр. «Фелікс Круль», по-первах задуманий як перелицювання «Творчости й правди» Гьоте, став найавтобіографічнішим та найсповідальнішим романом з усього доробку Томаса Манна.