Maxima Library

Ця книжка є унікальною: її автори — 25 найкращих сучасних українських письменників. У своїх творах — есе, оповіданнях, нарисах, ліричних етюдах — вони намагалися збагнути та розгадати вічну таємницю любові, побачити її вияви в сьогоднішньому дні. Це розповідь про сучасну людину сучасною ж, як то кажуть, нефільтрованою мовою — такою, яким є саме життя.

Юрій Винничук (нар. 1952 р.) — український письменник, поет, драматург, літературний діяч. Живе і працює у Львові. Автор книг «Житіє гаремноє», «Мальва Ланда», «Легенди Львова», «Весняні ігри в осінніх садах» («Книга року ВВС-2005»), «Діви ночі» та багатьох інших.

Події нового роману Юрія Винничука «Аптекар» відбуваються у 1646–1648 роках спочатку у Венеційській республіці, а далі — у Львові. Історичне тло уміло використане для захопливої гри в дійсне-недійсне, де персонажі історичні сусідять з вигаданими, а їхні складні стосунки формуються у любовні трикутники.

Фантазійні описи звучать як реальні, авторська вигадка відходить на другий план, змушуючи читача вірити у світ, витканий зі сну. Проза Ю. Винничука — це завжди інтригуюча оповідь завдяки бурхливій уяві майстра вишуканих стилізацій.

Автор знову дивує тим, що новий роман, який поєднує у собі метафоричність і гострий сюжет, не схожий на жоден попередній. Хоча окремі натяки й алюзії єднають його з «Танґом смерті».

«В дрімучу епоху Брежнєва я пішов у внутрішню еміграцію. Я писав свої твори, зашифровуючи їх за переклади з арканумської. Я вигадав країну Арканум, вигадав авторів, які там начебто жили й творили.

А поволі Арканум став пробиватися у мої сни. Я жив в Арканумі, сни про Арканум затоплювали мене. Я чекав ночі, щоб жити. Удень життя не було. Удень був страх.

Люди з Аркануму чекали на мене. Якщо я затримувався, посила­ли гінців на конях і стукали мені у вікно. Стукали перснями на пальцях, руків’ями мечів, стукали гілками і вітром, стукали пташками і хрущами, кликали всіма мовами і голосами.

Я підводився і йшов до вікна. Воно розчахувалося, і Арканум мене втягував у себе, засмоктував і впорядковував моє життя.

Арканумська мова пробивалася крізь мою, наче стебла трав крізь пісок, проламувала пам’ять, зливалася з моєю. Я переставав розрізняти, де моя мова, а де арканумська.

В Арканумі я чувся безпечно».

Юрій Винничук — один із найвідоміших українських прозаїків.

Його книги викликають сплеск читацьких емоцій і стають бестселерами. За романом «Діви ночі» знято фільм. Роман «Мальва Ланда» став «Книжкою року'2003», а роман «Весняні ігри в осінніх садах» 2005 року здобув премію «Книга року ВВС».

У романі «Весняні ігри в осінніх садах» чільне місце посідає тема кохання і пристрасті, а надто пристрасті, що спонукає до самогубства.

Ця тема зумовлює й своєрідну композицію твору: навколо головного героя, письменника Юрка Винничука, групуються інші герої — його коханки.

Інтимне життя оповідача постає перед читачем голе, відверте, чуттєве — власне, таке, яким воно і є.

Перед вами книжка, яка складається здебільшого з творів написаних у жанрі чорного гумору й абсурду. Писалися вони переважно у 70–80-х роках і не призначалися для публікації. Проте гуляли по руках без зазначення авторства у самвидаві, потрапляли у руки КҐБ, викликаючи у недремних працівників невидимого фронту жвавий інтерес і спроби за будь-якої ціни здобути ще й їхнього автора.

Можливо, у тих читачів, які були захоплені «Вікнами застиглого часу» та «Місцем для Дракона», ці твори Юрія Винничука, якого справедливо називають «батьком чорного гумору», викличуть роздратування, але цей «чорний» період його творчості перекреслити неможливо бодай тому, що багато з цих оповідань і досі перебувають на руках та мандрують в інтернеті. Це інша література і творилася вона як своєрідний протест проти постулатів соцреалізму, проти безпросвітності брєжнєвської епохи, а в окремих зразках це відверта антисовєтчина, яка дивом залишилась непокараною.

«Груші в тісті» давно уже стали бестселером, багато разів передруковувалися і перекладалися, віддавна мандрують Інтернетом, але жодного разу не публікувалися в книжці. Тому цілком виправдано й стали титульним твором нової книжки автора.

Юрій Винничук (переможець Книги року Бі-Бі-Сі 2005) знову пірнає в минулі роки і з властивим йому гумором та шокуючою щирістю описує пережите. Перед читачем промайне шалена каруселя львівського життя 1970-80-х років.

Книга «Груші в тісті» стала фіналістом Книги року Бі-Бі-Сі 2010.

Автобіографічний роман Юрія Винничука «Груші в тісті» видавався неодноразово і завжди мав великий успіх. У ньому автор розповідає про Львів кінця 1970-х – початку 1980-х років, тобто про свою молодість: коли він фарцував (цікаво, чи всі молоді зараз знають, що це), вчився в інституті, служив у лавах армії і… любив. Любив усе – дівчат, друзів, поезію, пригоди… тобто саме життя. Тому у «Грушах…» – безліч історій, наповнених шаленим гумором (не завжди цнотливим), деколи майже вар’ятством, львівським колоритом і навіть пікантними подробицями життя львівської богеми 70-80-х років минулого століття.

«Діви ночі» — один з найвідоміших бестселерів української літератури. За визначенням критиків — це перша українська кримінальна повість, написана за всіма законами жанру. Світ повій і кримінальних злочинців, партійних босів і збоченців — все це знайдете саме у «Дівах ночі». І нарешті в повному, а не спотвореному редакторами, обсязі.

У недалекому майбутньому український студент Андрій Чумак погодився взяти участь у науковому експерименті й за допомогою розшифровки коду ДНК візуалізувати «пам’ять поколінь» — відчути й особисто пережити найяскравіші моменти з життя сімох своїх предків. Найстрашніше, що він боявся побачити, — як дідусь зраджує бабцю. Та його нові спогади склалися в приголомшливу, жорстоку у своїй правдивості історію країни: правда народовців кінця ХІХ століття, правда паризьких емігрантів, правда селян з ядерного полігону Харківщини, правда переселенців з охопленого війною Донбасу — усе це в ДНК Чумаків!

Літературно-мистецьке видання «Жлобологія» розраховане на широке коло читачів: поціновувачів сучасного мистецтва, студентів і викладачів, громадських діячів, політиків, коуч-тренерів, художників, письменників і галеристів, фалеристів, адвентистів сьомого дня, дипломатів, рекламістів, телепродюсерів, зірок шоу-бізнесу та спорту, філологів, філософів, філантропів, антропологів та інших «богемних виродків», які «відірвалися від народу».

Книга є рекомендованою для читання всім, хто вважає себе «інтелігентною людиною», «елітою нації», «душой народа», «знавцем істини», відданим адептом «масковского православія» та й, зрештою, кожному, хто хоч раз ставив собі запитання: «Чому в Україні з історією і з добробутом не склалося?».

У всіх текстах збережені особливості мовлення авторів. Уживання ненормативної лексики в окремих авторів не є самоціллю, бо дозоване і вмотивоване емоційністю розмови. Це є невід’ємною складовою діалогу і водночас відтворює авторську стилістику викладу думок. Кожен з авторів у природний для себе спосіб тлумачить певні філософські та культурологічні категорії, про які йдеться в роздумах.

Небажано читати цю книгу людям з обмеженими розумовими здібностями, спричиненими браком освіти, культури та виховання, адептам різних людиноненависницьких ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії та інших афективних станів, дітям до 18-ти років, а також людям із нестабільною психікою.

Події у новому романі Андрія Куркова та Юрія Винничука розгортаються одразу в трьох сюжетних зрізах: Хрестовий похід 1111 року, описаний у Хроніці лицаря Ольгерда з Галича, початок Другої світової у Львові та Кракові, а також сучасний період. Хто така Діва, і чому на неї полюють декілька століть поспіль, ким насправді є чорний археолог Олег, і головне — куди ведуть двері, які можна відчинити ключами Марії? Про це дізнаєтеся зі сторінок одного з найбільш очікуваних романів сучасної української літератури останніх років.

Це книга, за якою львів’яни і не тільки вони, тужили давно. Її герої — король Данило і блазень Олелько, король Лев і славний бургомістр Зиморович. Львівські відьми, чорти, духи, водяники, скнилівські мудрагелі та сьвірки населяють цю книгу. Давній казковий Львів українців, поляків, євреїв, вірмен та інших народів постає перед нами, як унікальне явище світової культури, джерело багатющого міського фольклору та життєрадісного гумору.

Другий том «Легенд Львова» — продовження книги, яку так полюбили львів’яни і яка уже перекладена чеською та польською.

До нового збірника легенд увійшли твори, опрацьовані на основі маловідомих записів та публікацій преси XIX — початку XX сторіч, давніх хронік та архівних матеріалів, а також записані від старих львів’ян Мечислава Ґубриновіча, Марії-Анни Голод, Степана Прийми та інших.

Читачів чекають зустрічі з батярами, водяниками, духами, чарівниками, зі скнилівськими та холмськими мудрагелями.

Для широкого кола читачів.

Створення антології літератури Львова вже давно на часі. Адже такої кількості книжок і часописів не видавали ніде в Україні, окрім Львова, ще із Середньовіччя. Вихованці західних університетів, такі як Юрій Котермак (Дрогобич), Павло Русин з Кросна, Себастіян-Фабіян Кльонович та інші, жили у Львові й творили то латиною, то польською, але проявили себе великими патріотами Русі. Давньою писемною українською мовою писали в XVI–XVII ст. Лаврентій і Стефан Зизанії, Іван Борецький, Памво Беринда, Йоаникій Волкович. А ще Іван Вишенський, Юрій Рогатинець, Мелетій Смотрицький. Перші сценічні твори українською мовою теж з'явилися у Львові. То були інтермедії «Продав кота в мішку» та «Найліпший сон». Перший том антології завершується літературою початку XX ст. і знайомить читачів не тільки з українськими класиками, але й з менш відомими авторами та класиками польської і австрійської літератури, які були пов'язані зі Львовом і Львівщиною. У виданні також представлені народні та літературні казки й оповідання, які зацікавлять широкі читацькі кола.

Роман «Лютеція» — черговий постмодерний витвір Юрія Винничука з елементами містики, детективу, еротики, гумору і смутку. Автор зупиняється, як колись Данте, «на півдорозі», щоб озирнутися назад і довідатися, хто він насправді, прагнучи звести порахунки зі своїм молодечим бунтом проти навколишньої совєтської дійсності, розкопати щось більше про свою родину. І все це на тлі нестримних любовних пригод не тільки автора, але й львівського Дон Жуана 1840-х років Івана Вагилевича.

Таємничу Лютецію, дівчину зі снів, розшукують герої роману. На перепоні цих пошуків стоїть не менш таємнича організація, члени якої носять імена карт. А десь поза цим світом триває Велика Битва, звістки про яку приносять ціною свого життя мужні Листарі, до яких належить і Лютеція.

«FEST ПРОЗА» — це нова серія найцікавіших творів як українських, так і зарубіжних авторів. Це проза, яка вже викликала значний резонанс, і проза, ще не відома широкому колу читачів.

Новий роман Юрія Винничука, уривки якого публікувалися в журналі «Сучасність», критики вже встигли оцінити, як визначну подію в українській літературі. Написаний у постмодерністській манері зі збереженням усіх характерних особливостей цього напрямку, він захоплює карколомним сюжетом, присмаченим еротикою, чорним гумором, нестримним потоком фантазії і, звичайно ж, розкішною мовою. Та водночас у цьому своєрідному романі-лабіринті присутній глибокий підтекст у формі незліченних літературних алюзій і натяків, гри з читачем, як сюжетної, так і мовної.

«Роман „Мальва Ланда“, — за визначенням Андрія Бондаря, — це дуже несподіваний прорив української прози в царину нової фантазійності, якої в нас не було. Винничук настільки вміло й настільки смаковито й соковито пропонує нам якийсь абсолютно альтернативний світ, світ сміттярки України, що, я так гадаю, цей роман є найбільшим здобутком української прози останніх десятиліть» («Література Плюс», № 7 (32), 2001 p.).

«Місце для дракона» – напрочуд дивна історія, в якій усе навпаки: дракон на ім’я Грицько – це не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик, натомість лицарі на чолі з володарем королівства – підступні та трусливі. Дракон милується метеликами, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків – доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. Він не їсть м’яса і не хоче нікого вбивати. Але традицій ніхто не скасовував, і ці традиції зобов’язують будь-що знищити дракона. Добро і зло міняються масками – люди стали драконами, а Грицько-дракон більше людина, ніж самі люди. Отож, чи зможе зрозуміти він закони людського світу, а головне – виправдати їх? Чи знайдеться місце драконові-метелику серед придворних інтриг, королівських змов, лицарських поєдинків і боротьби за принцесу та Люботинське королівство?… Окрім повісті «Місце для дракона» до книжки увійшли фантастичні та моторошні «Дивні оповіді» та «Львівські легенди», а також антиутопічна повість «Ласкаво просимо в Щуроград».

Події повісті «Нічний репортер» відбуваються у Львові в 1938 ро­ці. Журналіст Марко Крилович, якого прозвали «нічним репортером» за його нічні репортажі з життя міського дна, береться розслідувати вбивство кандидата в президенти міста. При цьому він потрапляє в різноманітні як любовні, так і кримінальні пригоди, інколи ризикуючи життям.

Маркові неофіційно допомагає комісар поліції Роман Обух, якого начальство відсторонило від розслідування вбивства. А тим часом у справу втручаються німецькі й совєтські шпигуни, розслідуванням зацікавлюється також польська контррозвідка. Окремий інтерес виявляють і кримінальні кола.

Перед нами постає мальовничий і яскраво описаний злочинний світ тогочасного Львова, шинки-мордовні, батяри, заклади для повій. Читачеві доведеться разом з героями розплутувати загадку за загадкою на тлі тривожного настрою львів’ян, які живуть у передчутті війни.

Майже політкоректна п’єса.

Антологія містить «футбольну» прозу одинадцяти сучасних українських письменників, кожен з яких пропонує своє розуміння «гри мільйонів», добираючи свої слова — серйозні й сентиментальні, веселі й абсурдні. Ці розповіді є настільки різноманітними та несподіваними, наскільки різноманітним та несподіваним може бути сам Футбол.

Антологія містить фантастичні й реалістичні, трагічні й сатиричні біографічно-публіцистичні та глибоко інтимні, але неодмінно «навколофутбольні» оповідання одинадцяти літературних форвардів України XXI сторіччя. У кожного із цих письменників свій «футбол», свої правила літературної гри — настільки різноманітні й непередбачувані, наскільки різноманітним та непередбачуваним може бути політ м'яча. На полі зустрінуться незмінний капітан поетів і прозаїків-«двотисячників» Сергій Жадан, великий містифікатор Юрій Винничук, універсально обдарований персонаж Фоззі (ТНМК), культовий автор Юрій Андрухович у ролі літописця українського футболу… Не обійшлося в «команді мрії» і без легіонера. А почесна роль судді в цьому товариському матчі призначається читачеві — вболівальнику сучасної української літератури!

Футбол та література — поняття одночасно далекі й близькі. Красивий, успішний футбол є таким же мистецтвом, як і якісна література. Приємно бачити інтеграцію провідних українських письменників із грою, за яку вболівають мільйони шанувальників.

Події роману «Сестри крові» розвиваються в Ґданську, на українському корсарському кораблі «Стрибог», який полює на іспанські ґалеони, та, звичайно, у Львові. Діють в ньому здебільшого ті самі герої, що й в романі «Аптекар», хоча з’явилися й нові. Однак якщо в «Аптекарі» головним героєм був лікар Дукат Гулевич, то тут — Юліана, яка переодяглася на хлопця Лоренцо, щоб помститися вбивцям своєї сестри.

З моменту, як у бернардинському монастирі виявлено «Біблію диявола», нею відразу зацікавилися і Папа Римський, і шведська королева Христина, і вони попри все намагаються отримати її.

Інтриги до сюжету додає прибуття до Львова іспанського принца Хуана, який наймає козаків для здобуття трону, та поява таємничого ордену Сестер святої крові.

Поєдинки, морські битви, замовлені вбивства... І все це на тлі відчайдушної оборони Львова від військ Богдана Хмельницького 1648 року. Цікаво ще й те, що вперше в літературі ці події описано не очима українців, поляків чи євреїв, а очима львів’ян.

До книги молодого прозаїка увійшли твори, що за своїм жанром належать до пригод та фантастики. В повісті «Королевич-машкара» діють не тільки реальні герої, але й добрі та лихі чарівниці, відбуваються чудесні перетворення на фоні звичайного, буденного життя. Повість «Місце для дракона» переносить нас у Галичину часів середньовіччя. І тут дійсність та казка тісно переплелися довкола головних героїв — люботинського князя, пустельника, лицаря Лавріна і… доброзичливого дракона.

Складні взаємостосунки між людьми, переплетіння реальності й фантастики, пошук моральності в людині притаманні оповіданням письменника.

Юрій Винничук (нар. 1952 р.) — відомий український письменник, поет, драматург, літературний діяч. Живе і працює у Львові. У видавництві «Фоліо» 2012 року вийшов друком його роман російською «Весенние игры в осенних садах».

Події у новому романі Юрія Винничука «Танґо смерті» розгортаються у двох сюжетних зрізах. У довоєнному Львові і під час Другої світової четверо друзів — українець, поляк, німець і єврей, батьки яких були бійцями армії УНР і загинули у 1921 році під Базаром, — переживають різноманітні пригоди, закохуються, воюють, але за будь-яких катаклізмів не зраджують своєї дружби.

Паралельно у наші дні відбуваються інші події з іншими героями. І не лише у Львові, але й у Туреччині. Проте яким чином обидві сюжетні лінії зійдуться докупи, довідаєтеся у несподіваному фіналі.

* * *

Манеру Юрія Винничука можна миттєво упізнати, настільки вона відрізняється від усього, що для нас звичне у нашій літературі. Але манера письма у цьому романі — це також і новий Винничук із захоплюючим сюжетом, в якому є і пошуки давнього манускрипту, і таємниця «Танґа смерті», яке виконували в'язні Янівського концтабору у Львові. Це книга, яку мовби не читаєш, а живеш у ній.

Андрій Любка: «Отримавши змогу стати першим читачем роману «Танґо смерті» в рукописі, мушу визнати, що з його появою маємо тепер українського Умберто Еко та ще й з нотками Борхеса. Вплести в тканину твору і трагізм, і гумор, і любовну та детективну інтригу, і цілі сторінки енциклопедичних знань та переказів, описати довоєнний Львів так живо, так смачно — для цього треба було оволодіти неабиякою майстерністю і неабиякими знаннями. Українцям текст у такому історичному світлі давно був потрібен».

* * * N.B. Книга стала переможцем літературного конкурсу "Книга року ВВС 2012". Докладніше: http://litakcent.com/2012/12/18/peremozhci-konkursu-knyha-roku-vvs-2012/

Рік тому, коли Видавництво «Фоліо» презентувало на Львівському Форумі Видавців антологію «Україна очима письменників», ми оголосили про наступний проект – антологію «Україна-Європа». Ми жили в зовсім іншій країні, ніж живемо зараз. За цей рік країна пройшла нескінченно довгий шлях – від досить ситої і стабільної авторитарної держави з негативним економічним прогнозом, що поступово віддаляється від усе ще очікуваного європейського шляху, до країни, яка пережила тримісячну мирну революцію з трагічним, але переможним фіналом, втрату частини своєї території, піврічну війну на Сході, яка стала частиною плати за те, що народ відстояв європейський вектор. Зараз у нас абсолютно інша країна. Й інший народ. Письменники, твори яких увійшли до антології, визначають обличчя нашої літератури. І це обличчя повернуто до Європи. В оповіданнях та уривках з іще не виданих романів – тема європейського минулого та майбутнього України. Тут же і трагічна сучасність – в антології є і складні міжнаціональні стосунки на території нашої країни, і тема Майдана, і навіть збитий Боїнг.

Юрій Винничук (нар. 1952 р.) — український письменник, поет, драматург, літературний діяч. Живе і працює у Львові. Автор книг  «Житіє гаремное», «Мальва Ланда», «Легенди Львова», «Весняні ігри в осінніх садах» («Книга року ВВС-2005»), «Діви ночі», «Аптекар» та багатьох інших. 2012 року у видавництві «Фоліо» вийшов друком роман Юрія Винничука «Танґо смерті», який став переможцем конкурсу «Книга року ВВС-2012».

І знову Юрій Винничук вибудовує перед читачем захоплюючий сюжет, у якому герої, поринаючи в лабіринти пам'яті, щойно у несподіваному фіналі розкриваються повністю.

Герої озираються на своє життя, яке припало на добу тоталітарних режимів, і звіряються у різних способах виживання — від цинічного до шляхетного. Водночас така карколомна мандрівка в минуле приносить багато несподіванок.

Головних героїв цього роману двоє. Вони різні за характером і поглядами, вони антиподи, але багато чого в них є спільного: зріст, вага, колір волосся, колір очей, вік. Коли дивитися на їхні юнацькі фото, складається враження, що це якщо не рідні, то принаймні брати у перших. Навіть пізніше, коли вони стали дорослими, і один з них зостався по-юнацькому худим, а другий огрядним, подібність все одно кидалася в очі. Але незважаючи на все це, вони друзями не були, просто інколи життя їх зводило, аби швидко знову розвести, самих їх смерть оминала, хоч і не оминала їхніх близьких, смерть завжди була на півкроку від кожного з них і била прицільно, але помилялася якраз на тих півкроку чи півхвилини.

Богуміл Грабал (нap. 1914 р.) — видатний чеський письменник переважна більшість оповідань, повістей та романів якого перекладені у Франції, Італії, ФРН, США та багатьох інших країнах світу. Автор книжок «Перлина на дні» (1963), «Штукарі» (Див. «Всесвіт» № 8, 1989 p.), «Уроки танцю для літніх людей» (1964), «Поїзди особливого призначення» (1965), «Постриження» (1976), «Світлий смуток» (1979), «Арлекінові мільйони» (1981), «Як я обслуговував англійського короля» (1982) та ін.

Наявність ненормативної лексики в перекладі оповідання «Барон Мюнгавзен» пояснюється тим, що і в оригіналі герої твору розмовляють не літературною мовою, а своєрідним жаргоном.

З Грабалом усе зрозуміло — він геніальний і що до цього додати? Хіба те, що він геніально-чеський, отже, за великим рахунком, можливий лише в оригіналі. Але Винничук його переклав. І в цьому — найбільша інтрига саме цієї книжки. Тепер Богуміл Грабал, «старий засцяний пияцюра», став сутим галичанином. Він розмовляє по-галицькому — так ніби півжиття просидів не в «Золотому тигрі», а в якому-небудь «Пекелку». До того ж, якби уявити собі, що за сталінських часів у Львові існували б металургійні комбінати, то їхні робітники мусили б варнякати саме тією мовою, що її створює Винничук, перекладаючи Грабала. Але у Львові не було металургії — навіть за сталінських часів, як це не дивно. Натомість у Кривому Розі Грабал загалом неможливий. Тобто Винничук займається винахідництвом, і це з біса цікаве, дотепне та радісне явище. Спробуйте й собі.

Юрій Андрухович, упорядник «Колекції Перфецького»

Різні часи, різні люди, різні життєві обставини… Але для Ремарка і його героїв поряд завжди була війна – як передчуття, як сувора дійсність, як болючий спомин. Вона трощила долі, безжально позбавляла ілюзій, крала батьківщину, родину, надію… Але що жорстокішими були випробування, то більше цінувалися відвага й мужність, незнищенна жага до життя. І навіть у найтемніші часи не згасало полум’я самопожертви, справжньої дружби, щирого кохання…

У творах, що склали збірник, письменниця осмислює магічний фольклор – оповіді, легенди, заклинання – з позицій сучасної науки, яка ставить пропоновані твори дещо осібно від інших зразків такого жанру.

В центрі уваги авторки – людина з таємницями її психіки та спадковості. Так, у повісті «Тутті» привертає увагу спроба прогнозування етичних та соціальних проблем, які можуть постати з відродженням древніх генетичних програм. А це реально, коли зважити, що вже тепер синтезовано штучний ген, а з мумії єгипетського хлопчика виділено носія спадковості…

Стефан Грабинський (1887–1936) — відомий свого часу львівський письменник, який писав польською мовою, хоча походив з української родини.

Життя його було коротке і повне смутку. Завше в чорному вбранні, з блідим, аж прозорим обличчям, з якого були наче виссані всі барви, він, здавалося, дивився своїми голубими очима з якогось іншого світу: сухоти, ця фатальна хвороба для європейських письменників початку століття, не обминула і Стефана. Звичайно, цей факт наклав свій відбиток на все, що він написав, — моторошні твори письменника впливають на читача передусім своїм настроєм, недарма його називали «польським По» та «польським Лавкрафтом».

Творчість Стефана Грабинського дуже влучно схарактеризував польський дослідник Артур Гутнікевич: «Будучи представником глибокої провінції, він створив особливий вид фантастики — «галичанський», а тому залишався чужим для літераторів із-поза Галичини». Однак на початку ХХІ сторіччя читачі знову зацікавилися творами С. Грабинського.

До цієї книжки вибраного увійшли оповідання зі збірок «Демон руху» (1919), «Шалений подорожній» (1920), «Несамовита оповідь» (1922), «Книга вогню» (1922) та повість «Саламандра».

Богуміл Грабал (28.05.1914–3.02.1997)

Чехія

Богуміл Грабал, видатний чеський письменник, народився перед самим початком Першої світової війни. 1919 року переїжджає у містечко Німбурк, де його вітчим працював директором пивного заводу. 1935 р. Грабал вступає на юридичний факультет Карлового університету. Під час Другої світової війни працював телеграфістом і черговим на залізничній станції, після війни страховим агентом і комівояжером, що, як і наступні його професії, знаходить відображення у творчості. З 1952 до 1959 рік Грабал працює, пакувальником макулатури, а згодом робітником сцени в театрі.

Якщо не враховувати ранніх поетичних спроб, то перші свої значні твори Грабал створив на четвертому десятку життя, а опублікував лише в шістдесяті роки. Деякі його книги, зокрема, «Я обслуговував англійського короля», не були опубліковані вчасно з політичних міркувань. За життя письменника побачили світ такі його книги: «Перлина на дні» (1963), «Штукарі», «Уроки танцю для літніх і просунутих» (1964), «Поїзди особливого призначення» (1965), «Я обслуговував англійського короля» (1971), «Надто гучна самотність» (1977), «Арлекінові мільйони» (1981) та інші.

З лютого 1997 року, намагаючись погодувати голубів з вікна лікарні, письменник випав з п'ятого поверху. Вважають, що він міг здійснити самогубство, оскільки подібне падіння описане у деяких його творах. Урна з прахом Богуміла Грабала похована на сільському цвинтарі в сімейному склепі під Прагою.

Готична, або романтична, фантастика в Україні виникла на основі давньої української літератури і народної міфології. Романтики захоплювалися казками й містикою, і згодом міфічні істоти заполонили українську поезію і прозу. Українська народна демонологія набула такої популярності, що захопила не тільки українських, а й російських та польських письменників. Але ані в Росії, ані в Польщі не існувало такого багатства міфологічних образів і сюжетів.

У цій книжці українську моторошну прозу XVIII – ХІХ сторіч представляють твори Григорія Квітки-Основ’яненка, Івана Барщевського, Михайла Чайковського, Івана Гавришкевича, Пантелеймона Куліша, Володимира Росковшенка, Євгена Згарського, Леопольда фон Захер-Мазоха, Наталі Кобринської та багатьох інших авторів.

Моторошна, або готична, проза – зараз один з найпопулярніших жанрів фантастики. Вона має глибоке коріння, але як жанр розквітла в Європі у XVIII сторіччі. Класична готична проза в кожній європейській літературі виглядає по-різному. Особливістю ж слов’янських літератур є те, що надприродне зображується з великою дозою гумору і тяжіє до фольклорного тлумачення фантастичних подій та образів.

Том, який ви зараз тримаєте у руках, присвячений готичній прозі ХХ ст. і обіймає творчість письменників, які творили на початку сторіччя, у міжвоєнний період та в діаспорі. Сюди увійшли твори Івана Франка, Василя Стефаника, Гната Хоткевича, Надії Кибальчич, Антіна Крушельницького, Наталени Королеви, Гната Михайличенка, Софії Яблонської та багатьох інших.

Готична, або романтична, фантастика в Україні виникла на основі давньої української літератури і народної міфології. Романтики захоплювалися казками й містикою, і згодом міфічні істоти заполонили українську поезію і прозу. Українська народна демонологія набула такої популярності, що захопила не тільки українських, а й російських та польських письменників. Але ані в Росії, ані в Польщі не існувало такого багатства міфологічних образів і сюжетів. Класична фантастична проза в кожній європейській літературі виглядає по-різному. Особливістю ж слов’янських літератур є те, що надприродне зображається з великою дозою гумору і тяжіє до фольклорного тлумачення фантастичних подій та образів.

У цій книжці українську фантастичну прозу ХІX – ХХ сторіч представляють мало відомі твори Івана Барщевського, Михайла Чайковського, Івана Бороздни, Миколи Костомарова, Євгена Згарського, Наталі Кобринської, Івана Франка, Івана Липи, Гната Хоткевича та багатьох інших авторів.

Різні часи, різні люди, різні життєві обставини… Але для Ремарка і його героїв поряд завжди була війна – як передчуття, як сувора дійсність, як болючий спомин. Вона трощила долі, безжально позбавляла ілюзій, крала батьківщину, родину, надію… Але що жорстокішими були випробування, то більше цінувалися відвага й мужність, незнищенна жага до життя. І навіть у найтемніші часи не згасало полум’я самопожертви, справжньої дружби, щирого кохання…

Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.