Maxima Library

«Так отже: книжка ця про котів. Так і не інакше. Про котів і людей, коли вони жили в затишку довоєнних буднів, і про людей і котів, коли попали в заметіль війни.» (с) С. Парфанович

…ось перед нами збірка оповідань Софії Парфанович про Бойківщину на переломі н. з. «Загоріла полонина». Авторка відзеркалює тут накреслену вгорі революцію в національній свідомості галицьких бойків та короткими картинами ілюструє їх відношення до різних режимів, які панують на їхній землі. Вони, це жилаве плем'я, виросле на пісній землі-лепчиці, бороняться перед напасниками, які б вони не були та залишаються завжди собою, навіть у далекій чужині.

Книжка була видана у післявоєнні роки, в одному з таборів для переміщених осіб, за кошти чоловіка авторки.

В даному релізі представлена лише частина книжки, повного її тексту, на жаль, не знайдено.

"Про Каруся оця книжка. Певно, я там теж є. Карусь не вмів їздити самопас, тож не жив би без людини. Тому частину подій ми переживали разом. Все ж, героєм був Карусь, а не я. Я собі так, поруч нього. І тому ця книжка авто-біографічна, тобто про життя мого авта, Каруся."

С. Парфанович

«Ця збірка вцілому присвячена тваринному світові та його взаєминам із людиною, а найбільше схожа на попередній твір авторки „У лісничівці“. Бо як у цій збірці, так і в нашій авторка виводить перед читача домашні, польові й лісові тварини, а також птахи, комахи, жуки, плазуни, і навіть рослини. Оцей світ тварин живе з людиною, чи то в близькому контакті, в приязні, чи то байдужий або й ворожий до людини. Авторка ще більше ніж у попередніх творах аналізує „психіку“ тварин, їхній „спосіб думання“, або інстинкт.» (с) Василь Лев

Особливості правопису автора в цілому збережені, але з метою полегшити сприймання тексту в прямій мові проставлені відсутні тире. — Примітка верстальника.

Один з найсильніших творів Софії Парфанович, лікаря, письменниці і громадської діячки, а заодно - один з найсильніших прикладів української мемуаристики. Історія кінця війни і післявоєнних років, побачена очима жінки, яку гірка емігрантська доля змусила покинути рідний край. Написана дуже живим і природним стилем, особливо її прикрашають напрочуд професійні описи природи. Український читач вже мав змогу познайомитися зі спогадами прибраного сина Софії, Романа Волчука, але він сам зізнається, що спогади Софії Парфанович значно детальніші й об'ємніші.

"…немов останній салют Бойківщині, присвятила Софія Парфанович повість «Попід Кичерами та над потоком»… Поділ повісти… складається з двох основних мотивів: І. «Звірі Старого Пана» та 2. «Бойки». Обидві частини тісно пов’язуються з собою, акція її зв’язана з Старим Паном, так названим Бойками інж. Николайчуком, а в дійсності Батьком Письменниці, який, перейшовши на емеритуру, осів на стало в домку — оселі на одній із Кичер… Життя Старого Пана в «Дімку на Кичері» з його прислугою і родиною та домашніми тваринами, «звірами», тісно сплелося з життям розлуцьких бойків, їх побутом, звичаями та обичаями, глибоко етичними. Старий Пан зжився з ними, співпрацював із ними, допомагав їм морально й матеріяльно, немов творив із ними одну рідню. Як людей любив, так і любив своїх тварин".

Василь Лев

У повісті «Такий він був» розповідається про життя і пригоди звичайного собі пса з чорною латкою за вухом, який вірно служив своїм господарям і так, як вони, перейшов в останній війні під кулями й бомбами через ліси і гори, через словацькі та німецькі міста і села, через скитальські табори аж до Америки. Він дізнав усього того найгіршого і найтяжчого, чого дізнали його господарі, а може ще й більше в своїй собачій юності. Але він залишався завжди вірним, відважним і шляхетним псом, хоч не належав до жадної собачої раси. Тож, власне, — це дві повісті, тісно між собою переплетені: повість про пса і повість про його господарів, добрих і щирих людей з теплими українськими серцями.

…я випускаю мої спогади в світ, бо вони не тільки не втратили своєї свіжости й актуальности, але й тепер допомагають зрозуміти тяжке, неможливе для українців життя під більшовицькою окупацією. Вони дають також відповідь, чому ми, тисячі нас, покинули свою Батьківщину, й пішли в бездоріжжа мандрівки, зберігаючи тільки незалежність наших душ та право чути, думати, говорити й діяти, як українці.

Софія Парфанович

Зворушлива краса цього найновішого твору письменниці Софії Парфанович передається нам у тендітній атмосфері гармонії між звірятами і людиною. З кожньої сторінки цього твору промінює таємнича сила природи, відтворена в оповіданнях, що складаються на життя у лісничівці.

Ми глибоко відчуваємо переживання маленької саренки Сильвії, дятля Стукача, папужки Старого і повільного черепахи Іллі Даниловича та багатьох інших героїв твору, які заселюють нашу далеку батьківщину.

Якесь інтимне тепло спливає на нас при описах світу природи, який авторка переповідає нам з великою добротою і щирою любов’ю. Повна краса нашої природи, карпатські ліси, квітисті левади і багаті поля, наші ластівки і сарни, дятлі і борсуки знаходят милий відгук у наших серцях: Не забувайте нас! — кличуть звірята нашої землі, і ми розуміємо цей світ, що його з таким тонким мистецтвом відтворила Софія Парфанович.

Він прагне свободи і, хоч почуває себе добре серед людей золотого серця, все таки покидає солодку неволю та відходить у поля й ліси, на свободу.

Книжка для всіх: для дітей, юнацтва і для старших. Чарівна книжка!

«Чарівна Діброва» складається з окремих оповідань про життя людей і тварин в чарівній околиці української оселі. Уважний читач, почавши читати те чи інше оповідання, майже завжди наперед знає, якою розв’язкою воно закінчиться або до якого висновку дійде письменниця, описуючи подію. Все ж читач читає з великою зацікавленістю і не відкладає книжки набік, знаючи, мовляв, чим усе скінчиться. І в цьому найперша, на наш погляд, заслуга авторки, яка не шукає сенсаційних розв’язок виключно для ефекту, як це часто буває з творами авторів супермодерного табору, де «ошарашити» читача чимсь «спеціяльним», «небуденним», байдуже, чи воно логічне й правдиве — вважається за головну мету твору. Софія Парфанович описує людей, тварин, речі, події такими, якими ми їх знаємо, але підходить до них з того боку, з якого ми рідко на них дивимось. Тому оповідання письменниці цікаві, живі та промовляють до нашого серця. (с) Іван Овечко