|
|
|
Феномен творчості Антона Чехова вже понад століття викликає дискусії, буває ліками для зболених душ і розумів, які прагнуть видужати, проте й нині лишається вкрай актуальним і не завжди збагненним найгострішим умам.
«Чайка», «Три сестри», «Вишневий сад» — найзначущіші п’єси не лише у творчості Чехова, а й у світовому мистецькому контексті. У них скрупульозно, мов під мікроскопом, досліджено душевну спонуку героїв діяти, творчо самореалізуватися, прагнення активно долучитися до творення щасливого майбуття. Та це позірно. А що ж істинно? Що насправді криється за такими спонуками / порухами / прагненнями / мотивами вчинків, дій чи бездіяльності героїв п’єс? Саме під таким оглядом А. Чехов препарує людську душу у п’єсах із книжки «Три сестри».
У комедії «Чайка» йдеться про ілюзію творчої самореалізації, яка — попри все — не стає запорукою щасливого життя. П’єса «Три сестри» — це драма бездіяльності, де кожен лише очікує на початок життя, утім аж ніяк не намагається жити чи, принаймні, братися робити для цього бодай щось. А комедія «Вишневий сад», мов вінець творіння, що підсумовує наслідки привільного існування, за мішурою і легкістю якого криється страх відповідальності за власне життя й небажання і неспроможність зробити вибір.
