Maxima Library

Ірен Роздобудько — автор, що працює у різноманітних жанрах, і працює дуже успішно. Вона є переможцем Всеукраїнського конкурсу «Коронація Слова» (2005), конкурсу «„Книга року“ Бі-бі-сі» (2006), номінації «Відкриття року» на Книжковому ярмарку в Харкові (2006). Нині працює головним редактором журналу «Караван історій. Україна». Член асоціації українських письменників.

«Я не знаю, хто він такий — цей мсьє Паскаль. Я намагалась це з’ясувати протягом всього часу, поки писала. Для себе я назвала цей роман „філософською містифікацією“, хоча не впевнена, що так воно і є. Напевно знаю одне: цей текст був підземним струмком, котрий сам проклав собі стежку у темряві.

Напевно знаю друге: він сам знайде для себе багато інших стежок.

Напевне знаю третє: якщо в житті відбудеться щось незвичайне, на запитання „Чому?“, я відповідатиму: „Так хоче мсьє Паскаль!“»

13-річний Арсен піклується про маму сам, адже тато їх давно покинув. Однак хлопець вірить, що мама ще знайде надійного й порядного чоловіка. А найбільше він мріє про мандри, пригоди і таємниці, бо сидіти всеньке літо за компом у київській квартирі — це, погодьтеся, важко назвати незабутніми канікулами. Тому Арсен і зважився гайнути в село, до бабці з дідом, яких не бачив після розлучення батьків. І там багато про що Арсенові довелося поміркувати — особливо про те, що він має бути справжнім чоловіком; чимало здолати — образу на тата, відчуття своєї непотрібності в татовій родині та ревнощі до маленької зведеної сестрички, яка «забрала» в нього тата; чимало дізнатись — адже історія його роду стала «візитівкою» цілого села. А головне — Арсен закохався. Вперше і, можливо, назавжди…

Нова повість відомої письменниці Ірен Роздобудько розповідає про дорослішання, життєво важливі трансформації в свідомості й пошук моральних орієнтирів у житті.

Люди для людей! Під цим девізом працюють сотні волонтерів у зоні АТО. Сповнені болю та обурення, віри та гіркоти, суму та надії історії про тих, хто, забувши про спочинок, допомагає біженцям і бійцям АТО, ризикуючи власним життям намагається зберегти чуже.

До книжки увійшли твори відомих українських авторів: С. Жадана, І. Карпи, М. Кідрука, Г. Вдовиченко, Л. Денисенко, І. Роздобудько, І. Славинської, Г. Шиян, А. Любки, К. Бабкіної.

«Усі, хто волонтерить, так чи інакше пропускають той біль світу через себе. Вроджена емпатія? Пристрасть до самопожертви? Бажання робити світ кращим у будь-який спосіб, бо так навчилися в дитячих книжках і героїчних фільмах? Хтозна. Достеменно одне — вони ніколи не стоять осторонь. Розгрібаючи найгірші, найбільш стресові ситуації, самі залишаються притомними. Що допомагає їм вижити?» (І. Карпа).

Ця книга — про звичайних людей поруч із нами, які іноді здаються справжніми атлантами, на чиїх плечах тримається наш світ. Тих, хто робить надзвичайне для бійців, поранених, сиріт, біженців, з ранку до вечора шукаючи можливості для допомоги: збирає гроші на ліки, надає притулок тим, хто залишив рідні домівки, годує, напуває, зігріває… Це волонтери. Мирні воїни світла. Строкатий килим із віршів, есеїв і щемливих оповідань найкращих українських авторів змусить задуматися над цим феноменальним явищем та, мабуть (хто знає), зважитися на власний крок.

Страх паралізує волю, бажання, прагнення. Саме через страх багато хто не наважується кинути ненависну роботу, чоловіка-деспота, висловити своє обурення хамові в метро. Перше питання; звідки цей страх береться? Швидше за все, від невпевненості в собі. Друге питання; як від нього позбавитися? Тільки за допомогою іншого страху, який набагато сильніше за колишній. Так власне і сталося з героїнею роману: довгий час вона терпіла тиранію від власного чоловіка. Але замислилася про те, щоб щось змінити лише тоді, коли дізналася, що смертельно хвора, і злякалася, що її останній день може стати таким же сумовитим і повним принижень, як і усі останні роки її життя.

Пацьорки - дрібний різнокольоровий бісер. Ним можна вишити гарну картину, а можна розсипати по підлозі і ніколи не зібрати до купи. Власне, все наше життя є гра в пацьорки. І від того, як ти використовуєш ці «дрібниці шиття», залежить, чи складуться вони у візерунок.

Новий роман від Ірен Роздобудько "Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя" стане приємною несподіванкою для пошановувачів творчості письменниці, адже на відміну від попередніх робіт, цього разу Роздобудько акцентує увагу не на детективно-психологічній драмі, а віддає себе імпресіонізму, екзистенції та психології самотньої жінки. Цього разу книга як ніколи насичена низкою життєвих історій пацієнтів з психічними розладами та особистими розмірковуваннями головної героїні. Певний відбиток в книзі залишають знання авторки з психоаналізу З. Фройда та власний досвід, що видаються вже в розв'язці. "Дванадцять" - це роман про молоду жінку, якій пропонують роботу "психоспікером", головне завдання якого полягає в бесідах з людьми, що мають незначні психічні розлади. Захопившись роботою та дивними життєвими історіями, жінка не помічає як сама може стати пацієнткою такого закладу. Роздобудько не зраджує своїй манері написання, переплітаючи головний сюжет з іншим - другорядним, але не окремим, а навпаки - логічним за своєю будовою та викладенням думок. "Родзинкою" будь-якого твору письменниці є неочікувана розв'язка на фоні павутиння, що створене сюжетом та алегорічністю образів. Суміш людських переживань та розхристаних почуттів набуває пікантності та візуальності від авангардних авторських малюнків, що супроводжують текст книги. Роздобудько грає трансценденцією та зігзагоподібною свідомістю героїні, заводячи таким чином читача в оману. Останньою несподіванкою стане те, що авторка відкриває секрет літературного успіху, бо "просування на ринок не завжди відповідає таланту", який полягає в наявності бодай 10 відданних прихильників. Успіх Роздобудько підкріплює значно більша кількість прихильників, про що свідчать чисельні перемоги у Всеукраїнському конкурсі "Коронація слова".

Можливо, ви їх зустрічали…Тих, хто за одну-дві хвилини здатен зробити чи виправити помилку.Тих, хто, ховаючи від «вогнів великого міста» справжні почуття під маскою іронії, здатен «їхати світ за очі» у пошуках пригод або слави, не розуміючи, що шукає себе.Тих, кого називають неприкаяними, адже вони живуть на межі добра і зла і кожної хвилини можуть зробити крок у будь-який бік.

Дія гостросюжетного роману Ірен Роздобудько розгортається навколо новоствореної аґенції «Ескорт», яка надає заможнім жінкам специфічні послуги: «здає в оренду» молодих презентабельних чоловіків, які супроводжують дам на світські вечірки. Якогось дня кавалерів-супровідників починають знаходити мертвими на вулицях міста. Усі вони – біляві, й у всіх з розкішної чуприни вирізано пасмо…

Перша в Україні збірка творів провідних письменників, що зачіпає алкогольну тему. Корифеї українського слова вирішили поділитися своїми спогадами та міркуваннями щодо вживання алкоголю. Оповідання навряд чи когось залишать байдужим, адже ці історії настільки реальні, що, цілком можливо, траплялися з вами.

Роман передає історію життя двох актрис радянських часів, що знайшли своє кохання в обличчі одного з успішних сценаристів того ж таки радянського кіно. Але доля звикла грати відданими акторами життя - одна з них стала дружиною сценариста, інша - незамінною забавкою. Але весь цей час акторки заочно ворогували між собою. Плинність років закидає їх до одного притулку для самотніх акторів, де, на перший погляд, їх насичене сценічне життя втрачає свій блиск та колорит. Міцно взявшись за своє, кожна бажає зла опонентці. Але символом миру стає молода покоївка, що випадково дізнається про життя колишніх кумирок радянського кіно. Стефка - головна героїня роману стає закріплюючою ланкою ланцюгу болю та ненависті в цій сентиментальній історії, що містить в собі глибокий духовний підтекст та двозначність. Загубивши "вогник" свого життя, Стефка переживає особисту драму, але знаходить порозуміння з собою завдяки мудрості двох свідомих жінок, які поводяться як малі діти, бажаючи незгод одна одній. Наприкінці роману та й власного життя актриси розуміють, що колись могли стати найкращими подругами, але пожертвували собою заради того, хто не вартий кохання. Досвідченість похилих жінок надихає Стефку відродити для мешканців Будинку самотніх акторів театру та кіно сенс їхнього життя - сцену з глядачами по той бік. Поклавши історію життя акторок в основу сценарію, Стефка стає переможницею престижного європейського кінофестивалю.

У цьому ліцеї виховують дівчат, які стануть ідеальними дружинами тим, хто дасть більше грошей. Аж раптом одна вихованка гине. І цього разу інформацію не вдається приховати, бо є люди, котрим небайдужа доля дівчини, від якої відмовились її батьки на користь примарного майбутнього щастя…

…Це сталося. Нарешті сталося… Тепер треба було подумати лише про одне — що робити з тілом. Іншого виходу не залишалося: його необхідно розчленувати. Я вже знаю, що людські тіла — коли вони перетворюються саме на тіла — мають різну вагу: ті, що померли власною смертю, набагато легші і гнучкіші від тих, кого було вбито. Мені доводилося піднімати мерців. З дитинства я часто потрапляла на похорони і навіть іноді допомагала дорослим переносити тіло до труни, підставляючи під п’яти свої маленькі долоні.

Одного разу десять відомих авторів – Люко Дашвар (Херсон), Володимир Лис (Луцьк), Сергій Жадан (Харків), Галина Вдовиченко (Львів), Макс Кідрук (Рівне), Лариса Денисенко (Київ), Ірен Роздобудько (Донецьк), Олександр Гаврош (Ужгород), Євген Положій (Суми) та Яна Дубинянська (Крим) – вирішили поділитися своїм рецептом радості. А радість буває різна: легка, як вітерець, або з присмаком смутку, тепла й тиха чи сонячно яскрава – обирайте свою.

Одного разу ми народжуємося на світ. Починаємо шукати сенс життя. Робимо помилки. Розчаровуємося. Падаємо. Злітаємо. Віримо. Зневірюємося. Шукаємо вчителів – або самі стаємо вчителями. Любимо – або не знаходимо любові. Сперечаємось – або дозволяємо себе переконати. Робимо свій вибір – або пливемо за течією. Віримо, що добро перемагає зло, – або самі стаємо злом.

Одного разу нам усім хочеться повірити в диво.

Приміряти на себе бодай одну його пір’їнку.

Можливо, ця книга – ота пір’їнка.

Ірен Роздобудько (нар. 1962 р.) — українська журналістка, письменниця і поетеса. Закінчила факультет журналістики Київського національного університету. Працює головним редактором журналу «Караван історій. Україна». У видавництві «Фоліо» вийшли друком багато її повістей та романів: «Гудзик», «Амулет Паскаля», «Все, що я хотіла сьогодні», «Дві хвилини правди», «Пастка для жар-птиці», «Дрібний бісер» та ін.

Як зазначає сама авторка, «Оленіада» писалася «трьома заходами».

Перші пару розділів написано ще в 2002-му, але книжку закінчено не було, адже настав 2004 рік. І вигадана країна «Лапландія», про яку в ній йдеться, в один день перетворилася на велику країну. З великим майбутнім. З людьми, котрі за мить розпрямилися і пішли вперед… Йшли, йшли, йшли… Озирнулися і здивувалися: ті, хто послав їх уперед, — з тими, хто тягнув назад. Довелося вийняти з шухляди недописане і дописати — в 2006 році. І назвати те все «комедією абсурду». Так закінчилась перша частина «Оленіади».

До другої Роздобудько приступила в січні 2013 року і написала її у вкрай короткий строк — останню крапку було поставлено в лютому того ж таки 2013-го. Авторка виходила з тієї давньої істини, що коли закінчуються гнів і сльози — останньою зброєю стає… сміх. І останнім сміється той, кому немає чого втрачати. І сміючись — перемагає.

Може здатися неймовірним, але ще рік тому Роздобудько передбачила події, що відбуваються сьогодні. Так що «Оленіада» виявилася книгою пророчою.

Ірен Роздобудько — автор, що успішно працює в різних жанрах. Про це свідчать її неодноразові перемоги у Всеукраїнському конкурсі «Коронація слова». Окрім роботи в засобах масової інформації, працювала офіціаткою в ресторані, Снігуронькою у фірмі «Свято», кіномеханіком у відеосалоні, диктором радіогазети металургійного заводу, головним редактором журналу «Караван історій Україна».

«Зауважу одразу: я не запрошую до себе в гості — на ці сторінки — тих, для кого серйозний вираз обличчя є свідченням розуму. Як казав барон Мюнхаузен, саме з цим виразом робилися найбільші дурниці на землі. Тому попереджаю: шановні Серйозні Люди, не витрачайте час на читання. Ця книжка — данина моєму дитячому захопленню Александром Дюма і повна авантюра щодо всіх, можливо, впізнаваних історичних і неісторичних осіб, котрі живуть на цих сторінках.»

«Перейти темряву» — нове творіння письменниці, трилер про маніяка та його невинних юних жертв… Він не кат — він дослідник, і він дуже хоче знати, що відчувають ці прекрасні метелики з відірваними крильцями… Потішні, вони кумедно повзають та звиваються, намагаються злетіти і не розуміють, чому не виходить…

На 154 сторінках захопливого роману — долі десятків тисяч українок, що їх продали у рабство за кордон та змусили працювати повіями. І не всі повертаються з неволі, бо лиш одиницям вдається…перейти темряву.

Юна Марія Гурчик обожнює дві речі: детективи доктора Шерла та розслідування загадкових злочинів. Ось і цього разу норовлива генеральська дочка не може відмовитись від нової справи! Убито талановитого інженера, а з його дому викрадено креслення нової моделі аероплана. Ниточка розслідування приводить Мусю до пароплава «Цариця Дніпра». Десь на його палубі серед респектабельних пасажирів зачаївся вбивця… Не вагаючись, відчайдушна дівчина вирушає у смертельно небезпечний круїз. Під підозрою всі! Та не всі виживуть…

Це історія ранкового прибиральника в мальтійському готелі, на екзотичному острові у Середземному морі. Як і чому туди потрапив наш земляк? Чи варто шукати химерного щастя в далеких світах, якщо втекти від себе — неможливо? Герой «Ранкового прибиральника» випадково знаходить в одному з номерів готелю свою улюблену книгу — «Три товариші» Ремарка — й починає захопливі пошуки хазяйки книги. Віртуальне кохання перетворюється для нього на довге повернення до себе.

Рік тому, коли Видавництво «Фоліо» презентувало на Львівському Форумі Видавців антологію «Україна очима письменників», ми оголосили про наступний проект – антологію «Україна-Європа». Ми жили в зовсім іншій країні, ніж живемо зараз. За цей рік країна пройшла нескінченно довгий шлях – від досить ситої і стабільної авторитарної держави з негативним економічним прогнозом, що поступово віддаляється від усе ще очікуваного європейського шляху, до країни, яка пережила тримісячну мирну революцію з трагічним, але переможним фіналом, втрату частини своєї території, піврічну війну на Сході, яка стала частиною плати за те, що народ відстояв європейський вектор. Зараз у нас абсолютно інша країна. Й інший народ. Письменники, твори яких увійшли до антології, визначають обличчя нашої літератури. І це обличчя повернуто до Європи. В оповіданнях та уривках з іще не виданих романів – тема європейського минулого та майбутнього України. Тут же і трагічна сучасність – в антології є і складні міжнаціональні стосунки на території нашої країни, і тема Майдана, і навіть збитий Боїнг.

Історія жінки, котра у ранньому дитинстві намалювала на стіні двері й несподівано… увійшла в них, уявивши собі вихід в іншу реальність. Відтоді життя багато разів намагалося зламати її: сповнена трагедійними подіями юність, загибель кращого друга, невдалий шлюб, зрада подруги, врешті — кар’єра і гроші, які не стали для неї ознакою успіху. В найскладніші миті життя вона малювала на стіні двері й проживала ще одне коло реальності, яка не відступає від нас навіть у снах.

Їх багато по усіх світах — тих, хто шукає кращої долі в чужій країні. Вони приязно посміхаються своїм новим господарям і з надією заглядають їм в очі в очікуванні на приязнь чужої землі. Вони пристосовуються. Вони звикають. Часом, комусь з них випадає удача. Часом — прозріння і повернення. Часом — нова любов. А іноді й смерть… …За своїми постояльцями — емігрантами з України — спостерігає хазяйка котеджу невеличкого німецького містечка фрау Шульце. Вона знає про них набагато більше, ніж вони про себе. З них їй треба обрати лише одного — того, хто «розшифрує» для неї листа з минулого.

Якби можна було повернутися в минуле і щось змінити — хто про таке не мріяв?

Навіть успішній журналістці й начебто щасливій дружині Ніці є що виправити. Є дівчинка з понівеченою психікою, є хлопчик, для якого життя скінчилося зарано. То вона сама — Ніка, що й досі затинається, — і її друг, загиблий в автокатастрофі. Щоб зустрітися з ними, не треба вигадувати машину часу — досить просто увійти до свого старого під`їзду…

Ні, вона не з`їхала з глузду, то лікар порадив: вона ж хоче працювати на телебаченні! Чи чого вона насправді хоче? Урятувати товариша своїх дитячих ігор? Або у 80-х, у добу дефіциту, стати в чергу за справжнім коханням?