Maxima Library

Арістофан

Комедії

1) Ахарняни. Переклад А.Содомори (1980)

2) Хмари. Переклад Б.Тена (1980) 

3) Оси. Переклад В.Свідзинського (1980)

4) Мир. Переклад А.Содомори (1980)

5) Лісітрата. Переклад Б.Тена (1980)

6) Жаби. Переклад Б.Тена (1980)

До книги відомого французького письменника Гі де Мопассана увійшли один з найвідоміших його романів «Любий друг» та вибрані новели. Герой роману «Любий друг» Жорж Дюруа — великий майстер спокуси, який вміло використовує жіночі слабкості — скуку, пристрасть, палке бажання.

В історію світової літератури Гі де Мопассан увійшов насамперед як новеліст, творець власного типу новели. Новела Мопассана рідко будується на заплутаній інтризі і містить несподівану розв’язку. Звичайно вона відтворює лише один епізод людського існування без чітко обкресленого фіналу. Але ці «шматки життя» ховають під собою великий художній шар.

Друкується за виданням: Мопассан Гі де. Любий друг. Оповідання. — Львів: Вища шк. Вид-во при Львів. ун-ті, 1982

Ілюстрації Тетяни Зеленченко

Світ творів англійської письменниці Джейн Остен (1775–1817) — світ звичайних чоловіків і жінок, доволі буденний, розмірений і в той же час не позбавлений драматизму. Тонкий психолог і знавець людського серця, письменниця створила надзвичайно виразні й правдиві образи. Її герої — живі люди, з усіма їх достоїнствами і недоліками, здатні і на високі почуття, і на великі помилки.

Ще зовсім юною Енн Елліот, героїня роману «Доводи розсудку», зустріла свою любов, але змушена була відмовитися від коханого заради інтересів сім'ї. Довгі роки розлуки, що минули до їхньої нової зустрічі, довели: час не власний над істинними почуттями, і хоча крок до щастя зробити непросто, герої впевнені — лише доводи власного розсудку повинні керувати нашими вчинками, стримувати пристрасті та застерігати від зради, у тому числі від зради у коханні…

Переклад Тетяни Шевченко

…1815 рік. Колишній каторжник Жан Вальжан після 19-річного ув’язнення виходить на волю. Його переповнює злість до всього світу, у нього не залишилося нічого святого, він не вірить нікому і нічому. Однак усе міняє зустріч з католицьким єпископом Мірієлем — першою і єдиною людиною, яка пожаліла його, каторжника, відкинутого суспільством. Ця зустріч так вразила Вальжана, що він докорінно змінив своє життя: під чужим ім’ям заснував фабрику, завдяки якій виріс добробут цілого містечка, мером якого він потім став. Однак скоївши злочин у минулому житті, він стає бажаною здобиччю французької поліції і змушений переховуватися. Після смерті Фантіни — жінки, за долю якої Жан Вальжан ніс відповідальність, єдиною близькою йому людиною залишається її дочка Козетта. Заради щастя дівчинки він готовий на все…

Класик швейцарської літератури, прозаїк, драматург, лауреат міжнародних і національних літературних премій: Мольєра (1957), Шиллера (1959) і ін. Багату творчу спадщину Ф.Дюрренматта неможливо зарахувати до якої-небудь сучасної течії. Ряд кримінальних романів, створених письменником, у тому числі і "Суддя та його кат", здобули йому славу майстра детективного жанру. Письменник не тільки збагатив можливості детектива, але і "розчинив" їх в проблемах загальнофілософської властивості.

Ім'я Ф.Дюрренматта стоїть у ряді мислителів, хто входить до числа найбільших художників XX століття.

Сей-шьонаґон (966 – 1017) – відома японська письменниця. Її «Записки в узголів’ї» – один з кращих творів доби Хейан (794 – 1185), написаний у жанрі дзуйхіцу – філософського ліричного есе, сповіді. Особливістю цього оригінального есеїстичного жанру літератури середньовічної Японії була необмежена свобода авторського письма, без будь-якого заздалегідь складеного плану – своєрідне «слідування пензлю», коли автор записував в окремих, не пов’язаних єдиним стилем, темою та сюжетом розділах (данах) особисті переживання, почуття, емоції, різноманітні роздуми, власні філософські міркування, цікаві спостереження тощо. Перекладений багатьма мовами, цей геніальний твір «золотої доби» японської класичної літератури вже понад тисячу років викликає захоплення багатьох поколінь читачів у всьому світі, до числа яких відтепер мають змогу долучитися й українці.

Джованні Боккаччо (1313–1375) – італійський просвітитель, сучасник Франческо Петрарки, відомий широкому читацькому загалу головним чином як автор «Декамерона».

«Про славних жінок» – твір, здебільшого пов’язаний з періодом античності. До його написання Боккаччо підштовхнула книга Петрарки «Про славних мужів». Саме переглядаючи працю Петрарки, Боккаччо дійшов висновку про необхідність створення аналогічного твору, присвяченого жінкам.

«Про славних жінок» – перша у західній літературі збірка біографій понад сотні жінок, що відзначилися тими чи іншими вчинками – позитивними або негативними. Боккаччо мав за мету на прикладах як добродійств, так і злодіянь відомих жінок донести до своїх сучасників ідеал моралі, виховання та поведінки. І, як помітить читач, питання, котрі автор виносить на розгляд своєї аудиторії, залишаються актуальними донині. Звідси й справжня літературна цінність твору.

«Легенду про Уленшпігеля» Шарля де Костера (1827—1879) називають «фламандською біблією», це унікальна за жанром книга-епопея, від якої бере початок бельгійська література.

Зберігши всі найхарактерніші риси народних легенд, автор створив образ Уленшпігеля — плоть від плоті народної, майстра на всі руки, відважного геза, зброєю якого у боротьбі з ворогами стають разюче слово і в’їдлива пісня, глузливий сміх і гострий меч.

 Головний герой «Машини часу», аматор-винахідник, сконструював машину часу і ризикнув вирушити в подорож у майбутнє. Потік часу прискорився, з шаленою швидкістю закружляли навколо Землі Сонце та Місяць, змінюється обличчя планети, і наш герой опиняється в 802 701 році н.е. Людська раса «еволюціонувала», розділившись на два види: життєрадісних і недалеких елоїв, що живуть в утопічній країні вічного свята і населяють поверхню планети, та звіроподібних морлоків, мешканців підземель… Чи вдасться нашому герою потрапити назад в Англію 1895 року, адже морлоки вирушили на полювання…

Франсуа Рене де Шатобріан (1768–1848) – відомий французький письменник, «батько романтизму», державний діяч, що виступав проти Наполеона, давав поради Людовіку XVIII, відмовлявся від співпраці з іншим французьким королем – Луї-Філіпом (незважаючи на настійливі прохання) і виконував таємні доручення матері вигнаного спадкоємця престолу – герцогині Беррійської.

«Замогильні записки», які Шатобріан дозволив опублікувати лише після своєї смерті, – за жанром звичайна автобіографія, та водночас це грандіозна історична хроніка, в якій ідеться про один з найбурхливіших періодів в історії Франції (Революція, Імперія, Реставрація, Сто днів, друга Реставрація, Липнева монархія), змальовано портрети Мірабо і Лафаєта, Талейрана і Наполеона, описано Ніагарський водоспад і швейцарські Альпи, Лондон 1794-го, Рим 1829-го і Париж 1830 року…

Жан-Жак Руссо (1712–1778) – видатний французький філософ епохи Просвітництва. Його «Сповідь» – найвідоміший автобіографічний роман у світовій літературі, який уже понад двісті років привертає увагу широкого читацького загалу. Свій останній твір Руссо вважав дослідженням людської душі. Відтворюючи події свого життя та власні переживання, філософ оголює «всю правду своєї натури», включаючи найінтимніші й найбрудніші її лабіринти. Починаючи «Сповідь» із самого народження, Руссо розповідає про своє дитинство і юність, про те, як йому довелося пробиватися у чужому ворожому оточенні, вражаючи читача не лише викладенням автобіографічного матеріалу, а й сміливим, тонким самоаналізом.

Генрік Сенкевич (1846–1916) — визначний польський письменник, лауреат Нобелівської премії 1905 року. Найбільшу популярність серед творів Сенкевича здобув роман «Quo vadis» (1896), в якому змальована широка картина Риму часів панування Нерона (І ст. н. е.). Це розповідь про перші роки становлення християнства, про діяння апостолів Петра і Павла, а також романтична історія кохання римського аристократа і переслідуваної властями християнки. «Quo vadis» Генріка Сенкевича по праву вважається світовою класикою історичного роману, він був неодноразово екранізований і перекладений більш ніж 50 мовами.

Літературне століття, яке минає від часу публікації роману «Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе» (1910), було багатим на новаторство й експеримент. Утім, саме романові Райнера Марії Рільке судилося стати ідейним, смисловим «вузлом», із якого тягнулися й далі тягнуться ниточки різних прозових традицій, що претендували чи претендують на статус інтелектуально-креативної літератури.

Творча спадщина видатного американського поета і письменника Едгара Аллана По (1809–1849) багата і різноманітна. За майже два десятиліття він написав крім віршів і поем близько 70 оповідань, в яких поєднуються гумор і трагедія, романтика і містика, науковість і фантастика, таємниці й пригоди.

Одна з характерних властивостей прози По — психологізм. І хоча його єдиний закінчений роман «Оповідь Артура Гордона Піма», найбільш спірний та загадковий твір письменника, був сприйнятий сучасниками як звіт про справжню подорож до Південного полюса, автор показує історію головного героя насамперед як своєрідне сходження до пекла, а морську подорож — як подорож до таємних глибин людської психіки.

Новели «Серце виказало» й «Барильце амонтильядо» належать до кращих й найвідоміших психологічних оповідань письменника. В них По так само сфокусований на людині, душу якої мучать нею ж породжувані демони.

Поліція вилучала його книжки, міністри оголошували його душевнохворим, критики пророкували його творам швидке забуття… Томас Бернгард (1931–1989) – enfant terrible австрійського суспільства другої половини XX століття, «голос правди», «мізантроп», «альпійський Беккет». Він дозволяв собі говорити все, що думав, і так, як вважав за потрібне.

«Холоднеча» (1963), перший роман, відразу приніс письменникові визнання. Це багатопланова розповідь про людські страждання, про достоїнство особистості, про тяжке існування людини у просторі, де панує холод самотності та відчуженості.

Прозова комедія «Старі майстри» (1985) «розважає» читача дошкульною критикою держави, її інституцій, а також доскіпливим перечитуванням канону, на якому побудовано західну культурно-освітню традицію. Мова Бернгарда близька до музикальних структур, а твори читаються на одному подиху, ще нікого не залишивши байдужим.

«Все своє життя я прагнув до прекрасного і буду прагнути до самої смерті», — так сказав Ясунарі Кавабата (1899–1972) під час вручення йому Нобелівської премії 1968 року. Він сам визначав для себе шлях у житті та літературі і завжди слідував йому. Звідси — неповторна естетика творів Кавабати, зображення Японії та японців крізь призму вічних тем — життя і смерті, кохання і розлуки, радощів та смутку.

До збірки увійшли оповідання «Танцівниця з Ідзу», яке стало першим літературним успіхом письменника, та повісті «Країна снігу» і «Тисяча журавлів», які належать до найвідоміших творів Кавабати та неодноразово відмічалися літературними преміями та нагородами.

Майже всі художні твори Дені Дідро (1713–1784) французького філософа-просвітителя, творця «Енциклопедії», мистецтвознавця і письменника, побачили світ і принесли йому славу лише після смерті. Протягом кількох століть уся Європа відкривала для себе романи Дідро-митця, чий творчий пошук значно випередив свій час, але є актуальним і понині. До видання ввійшли антиклерикальний роман-сповідь «Черниця»; дотепний, перейнятий діалектичною грою розуму роман-діалог «Небіж Рамо» та наповнений життєвою мудрістю та життєлюбством свого героя роман «Жак-фаталіст». На думку Дідро, роман повинен змальовувати навколишній світ, показувати живі характери та зображувати картину звичаїв своєї доби в правдивих деталях, щоб читач змушений був сказати: «Слово честі, це правда! Таке не вигадаєш!»

Всесвітньо відомий роман «Консуело» вважається одним з найкращих творів Жорж Санд (1804–1876). Його головна героїня — молода дівчина Консуело, для якої сенс всього життя полягає у тому, щоб співати. Крім музики та співів для неї нічого не існує. Дія роману відбувається в середині XVIII сторіччя. Історичний фон, на якому розгортаються долі головних героїв, це Венеція з її музичним життям, Чехія з героїчним минулим та солдафонська Прусія. А прототипом Консуело, дівчини з божественим голосом, послужила всесвітньо відома французька співачка Поліна Віардо, яка довгі роки була музою російського письменника І.С. Тургенєва.

Перед нами три повісті та один роман, що увійшли до «Етюдів про звичаї», першої частини «Людської комедії» — епопеї XIX ст., задуманої Оноре де Бальзаком.

Читачі мають щасливу нагоду ознайомитись з найвідомішими творами геніального французького письменника XIX ст., який був не тільки тонким психологом, незрівняним побутоописувачем, але й одним з найоригінальніших мислителів своєї доби.

Вольтер-просвітитель, що оспівував радощі життя і ненавидів усе, що пригнічує людину, розкривається в своїх філософських повістях («Задіг, або Талан», «Мікромегас», «Кандід, або Оптимізм», «Простак», «Вавилонська царівна»), глибоке ідейне значення і високі художні достоїнства яких ставлять їх у ряд тих творів, що цілком витримали випробування часом.

До книжки ввійшли найвідоміші твори роман «Пані Боварі» та повість «Проста душа». Ці твори пройняті почуттям справжньої людяності і вражають читача зовнішньою простотою, що поєднуються з глибиною психологічного аналізу.

Роман Флобера «Пані Боварі» (1856) є важливою віхою на шляхах розвитку французької і європейської літератури. Цим романом започаткувався новий тип художньої прози, суттєво відмінний від прози попередніх епох. Роман відноситься до реалістичної літератури, але водночас він дав імпульси іншим літературним напрямам і течіям другої половини ХІХ століття. В романі Флобер дотримувався «об’єктивного методу», головною ознакою якого є усунення прямої авторської присутності в творі, тобто різнорідних відступів, коментарів, оцінок зображуваного, емоційних сплесків і т. д. Вперше в цьому романі широко використовується невласне пряма мова, яка набуде великого поширення в літературі ХХ століття.

Роман «Виховання почуттів» — найскладніший за стилем, ідеями, проблематикою із усього написаного Гюставом Флобером. Це багатоплановий твір, в якому у новому, несподіваному ракурсі поєднані історія Франції, історія покоління, історія героя. У свідоме життя герой роману юний Фредерік Моро вступає з перебільшеним уявленням про себе і свої можливості, з певністю, що йому судилася незвичайна доля. Він вирішує стати письменником і пише роман, але не завершує його, компонує вальси, вивчає китайську мову, пробує свої сили в живописі, але ні в чому не знаходить свого покликання, всі його молоді амбіції зазнають поразки. Врешті-решт, він ні в чому не проявив себе, його прекрасне кохання залишилося мрією, а високі пориви виявилися нікчемними справами. Цим і завершилося виховання почуттів.

Джейн Остен (1775–1817) видатна англійська письменниця, автор романів «Гордість і упередженість», «Доводи розсудку», «Емма», «Нортенгерське абатство» та ін. Її книги підкоряють щирістю і простотою сюжетів і водночас тонким психологізмом та істинно англійським гумором.

Роман «Менсфілд-парк» належить до зрілого періоду творчості Джейн Остен. У ньому блискуче виявилася художня майстерність письменниці та її надзвичайна іронія. У маєтку Менсфілд-парк, куди взято на виховання Фанні Прайс, панують незгода і непорозуміння. Користь і егоїзм стають тут рушійною силою усіх вчинків людей. Проте дякуючи доброті, безкорисливості й стійкості Фанні вдається подолати всі перешкоди, страждання допомагають їй віднайти саму себе і зустріти своє щастя.

Світ творів англійської письменниці Джейн Остен (1775–1817) — світ звичайних чоловіків і жінок, доволі буденний, розмірений і в той же час не позбавлений драматизму. Тонкий психолог і знавець людського серця, письменниця створила надзвичайно виразні й правдиві образи. Її герої — живі люди, з усіма їх достоїнствами і недоліками, здатні і на високі почуття, і на великі помилки.

Героїня роману «Нортенґерське абатство» Кетрін Морланд приїздить у Бат, на модний курорт, де саме і відбуваються головні події, що визначають її долю. Кетрін стає об’єктом боротьби двох родин — Торпів і Тілні. Конфлікт претендентів на її руку і серце розвіяв мрії дівчини про романтичного героя. Вона не вірить в удавані почуття Джона Торпа, їй більше до вподоби благородство та порядність Генрі Тілні. І вона не помилилася — в скрутну хвилину він підтвердив слушність її вибору.

У фантастичних повістях-казках видатного німецького письменника, композитора і художника Ернста Теодора Амадея Гофмана (1776–1822) присутні романтична іронія, теми безумства, реальності ілюзорного, ірраціональності буденного… Блискуча фантазія в поєднанні з суворим і прозорим стилем забезпечили Гофману особливе, почесне місце в німецькій і світовій літературі.

Джек Лондон (1876–1916) — видатний американський письменник, автор багатьох романів, повістей і оповідань, головним постачальником сюжетів для яких було його власне життя, що є найцікавішою з історій, ним створених. Недовге, але насичене, воно вражає кількістю пригод, труднощів і небезпек, які випали на долю письменника. Тому і твори його такі виразні та достовірні, сповнені вогню й почуттів, а герої — живі і яскраві — назавжди підкоряють серця.

Багатогранний талант Джека Лондона повною мірою розкрився в його новелах, найкращі з яких і увійшли до цієї книжки.

Хоча більшість його творів не мали популярності за життя автора, нині Мелвілл є одним з найзгадуваніших американських письменників. Мелвіл — одна із найяскравіших і значних постатей американського романтизму. Недооцінений сучасниками, він був уславлений лише в XX ст. і з запізненням, але беззастережно прийнятий у пантеон великих майстрів національної культури. Його найвідоміший роман «Мобі Дік» (1851) був написаний на основі реального досвіду, отриманого автором при лові китів у південних морях.

Один із найвизначніших драматургів Іспанії ХVII століття Педро Кальдерон де ла Барка (1600–1681) прожив довге й цікаве життя, у якому примхливо поєдналися гуманітарна освіта, військова служба, духовний сан, високе положення при королівському дворі й талант драматурга. Він створив понад 120 комедій і драм, які належать до найвищих досягнень світової драматургії.

До видання увійшли ранні твори Кальдерона – історична драма «Стійкий принц» (1628) та комедія «Дама-примара» (1629), які чудово демонструють яскравий талант іспанського драматурга.

Свій славетний твір «Проби» французький мораліст Мішель Монтень (1533–1592) оприлюднив у сорок сім років. У цій книзі він насамперед вирішив відповісти на запитання, яке стало його гаслом: «Хто я?». Героєм «Проб» можна вважати саму людську думку, вільну від догматизму і схоластики, не залежну від сильних світу цього, безстрашну, критичну. Завдяки розкутій манері викладу у творі представлено різні літературні жанри: і філософську розвідку, і критичний есей, і повістярське побутописання, і навіть вірші у прозі.

Франсуа Рабле (1494–1553), французький письменник-гуманіст доби Ренесансу, замолоду чернець, а потім лікар, писав свій фантастично-сатиричний роман «Ґарґантюа та Пантаґрюель» протягом 20 років. Цей твір нерозривно пов’язаний з народною культурою Франції пізнього Середньовіччя та Відродження. Із неї автор запозичив і головних героїв (двох королів-велетнів Ґарґантюа і Пантаґрюеля, правдолюбця Панурґа), і саму мову розповіді. Сміх Рабле позбавлений страху перед сильними світу сього, церквою та забарвлений у карнавально-святкові тони.

Всесвітньо визнаний норвезький драматург Генрік Ібсен (1828–1906), «батько модерної драми», гострому перу якого завдячуємо постанням реалістичного напрямку в сучасному театральному мистецтві, відкрив модерну еру в драматургії завдяки критичному погляду на вікторіанську мораль. Для нього, як і для багатьох скандинавських письменників, чи не найголовнішим було викриття і спростування всього того, що спадково вважалося священним. Ібсен — предтеча мистецтва ХХ століття з його сконденсованістю, експериментальністю і багатомірністю. Секрет сюжетної композиції ібсенівської драматургії — у послідовному розкритті певних таємниць, які відкривають внутрішню дисгармонію героїв, приховувану за зовнішньою оболонкою щасливого життя. Одним з найяскравіших прикладів такого авторського підходу є п'єса «Ляльковий дім», в якій змальований світ автентичних, глибоких переживань людської душі, тих, які не виставляють напоказ.

Один з найвидатніших творів світової літератури — «Мандри Гуллівера», написаний знаменитим англійським письменником Джонатаном Свіфтом (1667–1745). У формі фантастичної оповіді про подорожі Гуллівера до різних вигаданих країн Свіфт жорстоко висміює державний лад та суспільні порядки сучасної йому Англії і виступає непримиренним ворогом брехні, лицемірства й тиранії. На жаль, світ і люди в ньому майже не змінюються, тому «Мандри Ґуллівера» сприймаються актуально завжди і в кожній країні, зокрема і в нашій, і саме сьогодні.

«Мартін Іден» — звісною мірою автобіографічний роман відомого американського письменника Джека Лондона (1876–1916). Випадкова зустріч зі студенткою університету Рут Морз — дівчиною із заможної сім’ї — змінює життя моряка Мартіна Ідена. Він мріє стати письменником і починає завзято займатися самоосвітою. Природний талант і напружена праця дозволили Мартіну здійснити мрію. Але досягнувши мети, він відчуває себе спустошеним. Втративши старий рай (море, кубрик), нового він не знаходить. У трагічному фіналі роману Джек Лондон ніби передбачив кінець свого власного життя.

Філософська трагедія «Фауст» — безсмертний твір класика німецької літератури Й.-В. Гете (1749–1832). Автор порушує низку складних морально-філософських проблем, робить спробу відповісти на запитання, у чому сенс людського буття і що визначає сутність людини.

«Ім’я рози» — перший роман видатного італійського письменника, вченого і філософа Умберто Еко. Опублікований у 1980 році, він відразу ж став супербестселером. Книгу перекладено багатьма мовами, і сьогодні вона вважається класикою світової літератури. «Ім’я рози» — захоплююча детективна історія, органічно вплетена в реальні історичні події ХІV століття.

Роман видатного французького письменника Луї-Фердінана Селіна (1894–1961), що поряд із Кафкою, Камю і Джойсом є велетнем літератури XX ст., — один з небагатьох справді правдивих творів про всю жалюгідність нашого життя, коли дивитися на нього без ілюзій, про облудність таких химер, як кохання, патріотизм, порядність, про одвічні поневірення злидаря у світі, де вся краса і піднесеність належать володарям недосяжного ідеалу — багатіям. Цей роман, який вважається найкращим твором Селіна, має автобіографічну основу і передає хаос буття і внутрішнього світу головного персонажу — лікаря-анархіста, циніка і водночас гуманіста, ввергнутого в кошмарну круговерть історії, який звершує «подорож на край ночі», «подорож, що веде від життя до смерті».

Роман «Майстер і Марґарита» Михайло Булгаков почав, писати 1928 чи 1929 року. Серед дійових осіб у першій редакції не було ані Майстра, ані Марґарити. На початку 1930 року Булгаков свій незакінчений роман спалив. Восени 1932-го письменник повертається до роботи над головним твором свого життя. Авторська правка роману триває з перервами до останніх днів. Роман став класикою світової літератури, витримав багатомільйонні тиражі у нас і за кордоном. Його перекладено багатьма мовами Європи. Америки, Азії, неодноразово інсценовано і екранізовано. На його сюжет створено музичні твори, опери і балети. Тріумфальна хода безсмертної сатиричної фантасмагорії-феєрії з геніальною вставною новелою про Христа і Пілата продовжується!

До книги відомого австрійського письменника Франца Кафки (1883–1924) увійшли роман «Процес» та оповідання «Вирок», «Перетворення» й «Голодомайстер».

Творчість Ф. Кафки можна вважати автобіографічною. Події особистого життя письменника, його стосунки з нареченою знайшли своє літературне втілення в романі «Процес», де заручини автора перетворюються на арешт героя, а «суд» над ним, тобто розрив заручин, обертається стратою…

Світ творів Кафки дивовижний тим, що в ньому всі — невільники. Ані герої, ані читачі не мають змоги виплутатися з невідступного абсурду життя.

П’єр Паоло Пазоліні (1922—1975) — відомий італійський письменник і режисер, що полюбляв експериментувати у своїй творчості: він писав вірші, романи, сценарії до театральних постановок, нариси й кіносценарії.

«Я розпочав писати книгу, яка буде моєю справою протягом років, може, до кінця життя. Не хочу про неї розповідати…; досить сказати, що це щось штибу «підсумку» всього, що я пізнав, усіх моїх спогадів». Так Пазоліні описав свій останній роман, якому судилося лишитися незавершеним через несподівану й трагічну смерть автора. Роман «Нафта», розпочатий на початку шістдесятих, у часи світової нафтової кризи, робота над яким тривала аж до смерті письменника, у листопаді 1975 року, — це великий уривок того, що мало стати романом-monstruum, обсягом приблизно дві тисячі сторінок. Це відчайдушні розсліди людської природи, вивчення таємниць сексуальності й усе це на тлі розколу розквітлої Італії з її зухвалою економічною політикою та таємними змовами у владі.

Умберто Еко (нар. 1932 р.) — один з найпопулярніших письменників сучасної літератури, автор всесвітньо відомого бестселеру «Ім'я рози» (2006 року цей роман вийшов друком у видавництві «Фоліо»). Його новий роман «Бавдоліно» — це гостросюжетна проза, історичним фоном якої є Хрестові походи, легенда про християнське царство на Сході, сказання про пошуки Ґрааля. Підліток на ім'я Бавдоліно випадково зустрічає імператора Священної Римської імперії Фрідріха 1 Барбароссу та допомагає йому вибратися з лісу, в якому той заблукав. Ця зустріч стає початком неймовірних пригод, які «переслідують» Бавдоліно протягом майже 50 років. Але пригоди і гостросюжетність — це не головне. «Бавдоліно — це втілена радість розказування», — сказав Еко про свого героя. Бо Історія — це не те, що колись було, Історія — це те, що розповідається.

«Пригоди Олівера Твіста» – роман видатного англійського письменника, класика світової літератури Чарлза Діккенса (1812–1870). Це хвилююча історія сироти, що опинився у нетрях Лондона. Хлопчик зазнав злиднів і безправ’я, знущання і самотності, та жодного разу не поступився почуттям власної гідності. І жорстока доля відступила перед його щирим прагненням чесного життя. Олівер, завдяки спадщині, що від нього приховували, стає заможним юним джентльменом і знаходить щастя, «яке тільки можливе у цьому повному мінливості світі».

«Отець гуманізму», один з найосвіченіших інтелектуалів своєї доби, славетний латиніст, прихильник свобод і республіканських вольностей, що дружив з тиранами та монархами, Франческо Петрарка (1304–1374) за життя часто думав і писав про смерть, а слави у віках зажив як неперевершений співець кохання. «До нащадків моє послання» (1350) – автобіографічний твір, своєрідний заповіт прийдешнім поколінням. Це розповідь обдарованого європейця, що вже чогось досяг, але, попри кризу середнього віку, не припиняє шукати свого місця в житті, хоче справити краще враження на спільноту, а найперше – на себе самого. «Таємницю мого зцілення, або Книгу бесід про байдужість до мирського» (1343) називають щоденником духовної кризи. У деяких перекладах твір виходив під назвою «Сповідь». «Таємниця…» побудована як уявний діалог Петрарки з Блаженним Августином. Упродовж трьох діб учасники діалогу цитують Вергілія, Цицерона, Сенеку і самого Петрарку. Саме байдужість до мирського є способом зцілення, який пропонує Петрарці Блаженний Августин.

Хорхе Луїс Борхес (1899—1986) — видатний аргентинський письменник, володар незліченної кількості літературних премій в Європі та Америці, одна з центральних фігур постмодерної культури, великий ерудит і запеклий книжник.

До видання увійшли прозові твори із збірок «Всесвітня історія підлоти», «Історія вічності», «Вигадані історії», «Алеф», «Нові розслідування», «Творець», в яких розкривається неоднозначний, загадковий і подекуди безжально-насмішкуватий світ захопливого митця Х. Л. Борхеса.

Авантюрист, політичний діяч, науковець, Андре Мальро (1901–1976) став одним із визнаних майстрів французької літератури XX століття (романи «Завойовники» (1928), «Доля людська» (1933), «Надія» (1937), повість «Королівська дорога» (1930) та ін).

Що є життя? Що є смерть? Чи варто скніти, доживати, відчуваючи старіння духу і плоті, чи все ж таки жити як дихати — у вічному пошуку, долаючи перешкоди, перемагаючи, до самої смерті, — на ці питання намагається знайти відповідь молодий археолог Клод Ваннек, головний герой повісті Андре Мальро «Королівська дорога».

«Повість про Ґендзі», створена на рубежі X—XI століття Мурасакі Сікібу, придворною дамою імператриці Сьосі, вважається одним з найвизначніших творів японської літератури. І не тільки японської — по суті, це перший психологічний роман у світі. Розповідаючи історію життя головного героя — Блискучого Ґендзі, сина імператора Кіріцубо, та його нащадків, авторка ділиться з читачами своїми спостереженнями і роздумами. Докладні описи повсякденного життя, любовних та інших людських відносин, пройнятих «сумним чаром речей» (моно-но аваре), створюють враження зустрічі з живими людьми, близького знайомства з їхніми почуттями, думками, радощами і печалями, за якими постає епоха Хейан, її культура, побут аристократії, вірування та звичаї.

До цього видання увійшла третя частина «Повісті про Ґендзі» (розділи 39-54), в якій ідеться про останні роки життя Ґендзі, головного персонажа двох попередніх частин роману, що вийшли друком у видавництві «Фоліо», сповнені щемливих згадок про минуле, та про складні й драматичні любовні стосунки, сплетені в майже детективний сюжет із загадковим фіналом, його нащадків — Ніоу та Каору — з Ооїґімі, Нака-но кімі та Укіфуне, вродливими дочками Восьмого принца-відлюдника, який жив з ними в горах Удзі, за межами столиці.

ISBN 978-966-03-5103-5 (Б-ка світ. літ-ри)

ISBN 978-966-03-8062-2

ISBN 978-966-03-9922-8 (Кн. 3)

© І. П. Дзюб, переклад українською, 2022

© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлен­ня, 2022

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2001