Maxima Library

«Декамерон» — антологія сучасної української прози, до якої увійшли нові оповідання десяти популярних вітчизняних письменників. Твори, зібрані під цією обкладинкою, дають чітке уявлення про стан сьогоднішньої літератури, іноді дозволяють побачити авторів у дещо несподіваному світлі, а сама книга є яскравим свідченням про десятиліття, що минає, з його шалом, любов’ю та ніжністю.

Новий роман Анатолія Дністрового «Дрозофіла над томом Канта» — про українського інтелектуала, який перебуває у стані ненародження, стані, коли не знає, заради чого жити і пливе за течією радості і тривоги, любові і відчаю. Від усвідомлення свого ненародження він відчуває себе нещасним. Чекає великих змін, та не відчуває їхнього наближення. Ні любовні авантюри, ні інтелектуальні пошуки не наближають його до душевної рівноваги. Автор розробляє класичний сюжет конфлікту між вічним і плинним, а метафорою інтелектуального «без ґрунту» в його романі постає хаотична і непрогнозована поведінка маленької дрозофіли, що живе один день і живиться продуктами розпаду й гниття, наче вчені — на звалищі чужих ідей. Однак у головного героя є жінка, якій він постійно сповідується, жінка, від якої прийде спасіння…

«Місто уповільненої дії» — сувора урбаністична картина з життя сучасних підлітків, які стали на шлях злочинів. Написаний грубою, низькою лексикою у манері жорсткої прози, роман присвячений неусвідомленому злу, невблаганному фатуму і водночас надії у вирі небезпек, які чатують на молоді неприкаяні душі.

Перед нами справжній міський роман, який з перших сторінок причаровує своїм цинізмом та відвертістю, породженим суворим життям та нелегкою правдою.

Останні роки української "доелектронної" епохи в невеличкому містечку Ніжині. Голодні і щасливі студенти, невгамовні заочниці, підступні ексгібіціоністи у кущах біля корпусів університету, провінційні кримінальні авторитети, а ще дилетантські балачки про поезію, музику і Тибет - далеко не весь кошмар, який пропонує роман Анатолія Дністрового "Патетичний блуд".

Банди Тернополя в останні роки радянської імперії — основна тема роману «Пацики» (2005). Жива жаргонна мова, добре знання петеушного матеріалу та ретельний аналіз «важких» підлітків витворюють художнє, ретроспективно точне свідчення часу, що минув 15 років тому.

Коли пішов великий сніг, у всьому світі залишились тільки Він та Вона. Серед білого безмежжя вони пізнали одне одного та зрозуміли, що життя не має сенсу, якщо вони не разом. І навіть коли сніговий полон скінчився, це не стало кінцем. Це був початок нового життя.

Сила цієї книги черпається передусім із прагнення розібратися у вічних питаннях, що стосуються такої пікантної дихотомії, як любов і свобода, а також складного плетива парадоксів, проблем, суперечностей, відчуження або, навпаки, гармонії, що між ними можуть виникати. Її можна навіть назвати маніфестом чи заповітом усім людям, як бути коханими, щасливими і справді вільними, як уміти любити і при цьому зберігати свободу тих, кого любиш. Іти за покликом серця — є такий давній вислів, який стосується й кохання. Брюкнер, фактично, надає цьому вислову статусу своєрідного етичного маніфесту, яким повинна керуватися кожна людина. Бути відвертим і природним — ось чи не головна умова кохання, що далеке від пуританських маркерів про «добро» чи «зло» та відповідних політик контролю, які під егідою цієї опозиції здійснювалися атавістичними суспільствами проти чуттєвості, сексуальності та свободи людини.

Це перше українське видання популярної студії французького письменника й філософа Паскаля Брюкнера. Переклав із французької Леонід Кононович, автор передмови — Анатолій Дністровий.