Maxima Library

Як виникають і закріплюються у громадській думці певні ідеї та вірування? І яку ціну заплатило людство, перш ніж у тій чи тій людській цивілізації з’явилася усталена система культурних кодів, які вже вийшли за межі національного розвитку й керують людською поведінкою? Одвічна потреба «їсти» зіграла фундаментальну роль в історії людства, його культах, ритуалах, таємних і явних, традиціях, відмерлих і сучасних, соціальних устроях, загартованих війнами, катаклізмами, еволюціями й революціями, голодом, канібалізмом, епідеміями та хворобами, з якими людство бореться досі. Культура як система правил і табу, до формування яких долучилися найсвітліші уми, водночас збагачуючи людське буття, тож Паоло Россі, італійський філософ культури, автор цієї мандрівки століттями «Їсти» готує свою вишукану й захопливу історію, майстерно компонуючи науку і мистецтво. Він стверджує: епоха, коли питаннями їжі та харчування займалися лише антропологи та психологи з університетськими дипломами, добігла кінця. У постінформаційну еру тілесне й духовне, культура фізичного й інтелектуального споживання — дуальні процеси в нерозривному поєднанні й взаємопроникненні — є невід’ємною частиною нашого життя. Навіть неможливість встановити, де «правильно», а де ні, лише засвідчує, що в лабораторії не існує невдалих експериментів, і ці експерименти тривають, а кожен із нас — їх учасник.

Якщо ви не чули досі про смак №5 — «умамі», то це не означає, що ви його ще не пізнали. Те, що ми з вами називаємо смаком, є формою чуттів, яка управляється окремою системою чуттів і яка лежить в основі смакових відчуттів, як-от: солодке, солоне, кисле та гірке (та інших, у яких немає назв). Але, як стверджує автор книжки, існує ще ціла низка відчуттів, притаманних ротові та носові, які не можна віднести ні до смаків, ані до запахів. Чи є правдою те, що колись їжа була «натуральною», що те, чим харчувалися наші діди та прадіди, було «справжнім» і «смачнішим»? Автор шукає і знаходить відповіді на безліч питань і розвінчує небезпечні міфи масової культури, адже він десятиліттями досліджував історію ідей та культур, тож його надзвичайно цікаві й неординарні міркування на (для когось) буденну тему споживання їжі — голод та ожиріння, піст і святість, їжа як манія, глобалізація й апокаліпсис, «натуральна» та «ненатуральна» їжа, анорексія, фобії, мода — дадуть змогу подивитися на історію цивілізації під іншим кутом, стануть одкровенням і справжнім відкриттям для великого кола читачів.

ISBN 978-617-7192-92-2 (Видавництво Анетти Антоненко)

ISBN 978-966-521-713-8 (Ніка-Центр)

© 2011 by Società editrice il Mulino, Bologna

© Переклад. Любов Котляр, 2018

© «Видавництво Анетти Антоненко», 2018

© «Ніка-Центр», 2018

Чи існує жіноча дружба? Ніжна Елена й запальна Ліла зростають на вузьких вуличках робітничого району Неаполя. На дворі 1950-ті, і світ не надто приязно ставиться до подруг-розумниць, які вирішили за будь-яку ціну розбагатіти й вирватися на справжній простір. Вони в усьому будуть найкращі — найрозумніші, найкрасивіші, найпопулярніші. І завжди одна — на крок попереду другої…

Одному майстрові на всі руки доручають делікатну реставрацію статуї розп’яття. Вона приховує безліч таємниць, дізнатися про які можна тільки доторкнувшись до неї, понад те, для виконання цієї незвичайної роботи потрібно оголити не лише тіло, а й душу. Мистецтво та релігія у книзі «Неприкрита природа» перетворюються на основні рушії, що допомагають краще зрозуміти людські стосунки, недосяжне кохання й творчу одержимість. «Неприкрита природа» — це особливий погляд на сенс людського життя, історію й мистецтво, релігію й символи віри. Водночас це подорож до паралельного виміру, з іншими культурами й традиціями, й необхідністю важкого, але необхідного вибору, що веде до нового пізнання і розуміння світу. У своєму філософському романі сучасний італійський класик Еррі де Лука заторкує тему вразливості, а ще любові у її найрізноманітніших іпостасях: «Існують книги, що змушують нас пережити кохання значно сильніше, аніж у реальному житті, або мужність, значно відчайдушнішу, аніж пережиту насправді у минулому. У цьому, напевно, і полягає сила мистецтва: виходити за межі власного досвіду, надавати тілу, нервам, крові такого впливу, який інакше був би для них недосяжним».

Після затяжного, спекотного й засушливого літа внаслідок страшної зливи Тибр розливається, виходить із берегів, заливаючи Рим і всю долину русла. Річка перетворюється на нездоланну перешкоду, географічну межу, і все, що раніше здавалося таким знайомим й упорядкованим, несподівано стає чужим та загрозливим. Ось на такому тривожному й небезпечному кліматичному тлі Елені та Гекторові доводиться усвідомити, що їхньому шлюбу, а разом із ним — і світові, у якому вони досі жили, настав кінець. Їхня вимушена подорож стає джерелом роздумів, переживань, зустрічей, що так чи інакше вплинуть на глибокі зміни в них обох.

У цій історії, сповненій напружених пригод, читач познайомиться з численними персонажами — дітьми Елени та Гектора, загадковим мачо-грибником, японкою, що вижила після атомної аварії у Фукусімі, спільнотою черниць, юнаком-норвегом, песиком і багатьма іншими, — котрі супроводжуватимуть головних героїв у їхньому сповненому небезпек відкритті нового світу.

Поєднання приватної драми подружжя із тлом довкілля, яке перебуває на грані катастрофи, перетворює книжку на крик про допомогу і водночас — на заклик до надії. Адже саме тоді, коли все летить шкереберть, людина знаходить нові способи спільного існування, у ній прокидається бажання творити, чинити спротив, уявляти майбутнє, боротися і любити.

Якщо ви вважаєте, що Італія — це тільки сонце, море, пальми, пісок і «дольче віта», ви глибоко помиляєтеся.

В Італії теж є своя провінція, глухі села з їхнім патріархальним устроєм, де днями, тижнями, роками нічого не відбувається, час тягнеться спроквола, як густа гумова маса, що засмоктує, притупляє, змушує втратити волю, забути про амбіції і прагнення до кращого життя.

І що накажете робити в такому місці розумному, вдумливому вісімнадцятирічному хлопчині, який любить сидіти над книжками, читає в оригіналі давньогрецьких філософів, готується вступити в університет і мріє написати бестселер? Як жити у колі отупілих від щоденних дріб’язкових чвар родичів та сусідів, чиє головне прагнення — набити собі пузо, випити чарку, а то і дві, й наслухатися масних дотепів за столом? Як вижити, не опуститись, не отупіти, не зрадити своїх мрій?

На жаль, таке вдається небагатьом. А коли й виходить, то одного дня доводиться повернутися туди, де на тебе чатує твоє нездоланне минуле.

Про все це, про «трагедію по сусідству» — роман молодого італійського письменника з сонячної Тоскани Клаудіо Лаґомарсіні.

Книга вийшла у фінал престижної літературної премії «Стреґа» 2020 року.