Maxima Library

«Євангелія від Ісуса Христа» (1991), мабуть, одна із найскандальніших книжок XX століття. Церква визнала її образливою для католиків, однак саме за цей роман автор одержав Нобелівську премію. Сарамаґо зумів дати власне — глибоке та оригінальне — трактування епізодів Нового Завіту. Автор позбавляє Ісуса героїки, показуючи його перш за все людиною з її бідами та сумнівами, бажаннями та помилками.

Перекладено за виданням: Saramago, José. O Evangelho segundo Jesus Cristo. — Lisboa: Editorial Caminho, S.A., 1997

Переклад з португальської В. Й. Шовкуна

Художник-оформлювач Є. В. Вдовиченко

Жозе Сарамаґо (1922—2010) — видатний португальський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1998 року.　

Його твори — численні есеї, романи, п'єси, вірші — перекладено понад 20 мовами світу. У видавництві «Фоліо» вийшли друком книжки письменника «Євангелія від Ісуса Христа», «Каїн»,　

«Сліпота».　

Роман Ж. Сарамаґо «Прозріння» (2004) — це і політична сатира, і філософська притча, в якій письменник вибудовує, по суті, сучасну модель світу, викриваючи при цьому прогниле демократичне суспільство.　

Події у «Прозрінні» відбуваються через чотири роки після описаних у романі «Сліпота». Нова епідемія вразила місто. Колір цього лиха, як і тоді, білий: білі, тобто незаповнені, бюлетені на виборах — це для влади безперечні ознаки заколоту. Уряд демонстративно покидає столицю, прихопивши поліцію та комунальні служби.　

Проте ті самі люди, які чотири роки тому, осліпнувши, уподібнилися до тварин, цього разу підтримують своє місто у повному порядку: як і раніше працюють магазини та інші установи, на вулицях немає сміття, не зростає злочинність. Але це тільки сильніше переконує уряд у наявності заколоту. Аби виявити заколотників, до міста направили трьох агентів — комісара та двох його помічників. У них є зачіпка — жінка, яка, коли сталася епідемія сліпоти, єдина не осліпла. Познайомившись із нею ближче, комісар зрозумів, що вона ні в чому не винна, проте його висновок аж ніяк не влаштовує можновладців, які знають, що робити з незручними людьми.　

Кілька пострілів — і проблему вирішено...　

«Сліпота» — це історія про те, як в одному безіменному мегаполісі люди раптом всі осліпли, крім однієї жінки, і до чого це призвело. Це алегорія про людське життя — безжально-іронічна, приголомшливо-страшна і до сліз прониклива. І все ж вона вселяє впевненість, що людина спроможна все подолати, і після прочитання цієї книги, за визнанням численних читачів, хочеться дивитися на світ широко відкритими очима і просто — жити. Тому що нічого важливішого за це й бути не може.  

Одного дня смерть вирішує: з неї досить. Люди більше не помирають у цій країні. Проте омріяне безсмертя виявляється прокляттям. Нація благає її повернутися до своїх обов’язків. І вона погоджується за умови, що відтепер кожен отримуватиме листа з попередженням за тиждень до смертного часу. І ніби знову життя пішло за своїм одвічним циклом. Аж раптом стається збій. Смерть не розуміє, як п’ятдесятирічний скрипаль зміг обійти її правила.