Maxima Library

Я беру на себе трудну річ: дати повну, правдиву картину боротьби українства за визволення своєї нації під час і після Великої Російської Революції.

У дні тяжкі, у дні найтяжчі нашого народу я берусь за цю роботу. Майбутність України закутано в диму крівавої ненависти, неситого зазіхання ворогів, безсилля й знесилля нашого. Важко робити цю працю в потрібному спокою.

Але в свідомости ваги істини, в свідомости значіння щирого, нелукавого й чесного виявлення подій, я вживу всіх усиль, щоб одсунути від себе всяке національне чи партійне лицеприяття, одійти від усяких особистих сімпатій чи антіпатій і розглядати весь хід нашого руху в усій об'єктивности, на яку я зможу бути здатним.

Я не хочу писати історії в академичному значінню цього слова. Це мають пізніше зробити фахові дослідувачі. Моя мета перейти через усі етапи недавно-минулого, зв'язати їх, одкинути неважне й дати суцільний образ цих і радісних, і болючих часів нашої нещасної історії.

В. Винниченко. Семерінґ, 4. VII. 1919.

Доля видатного українського письменника Володимира Винниченка (1880 — 1951) була надзвичайно складною та бурхливою. Цей талановитий художник слова був відомим політичним діячем, який все своє життя присвятив боротьбі за побудову вільної, самостійної України. Тому не дивно, що твори його довгий час було заборонено друкувати.

Головний герой роману «Записки Кирпатого Мефістофеля» Яків Михайлюк наче не живе, а грає в життя. Все в нього відбувається легко і просто. Навіть до свого кохання він ставиться як до гри: чо­му б і не оженитися з дівчиною, яку він називає Білою Шапочкою, адже вона така гарна і мила? Але на перешкоді стає один факт: ви­являється, що у Кирпатого Мефістофеля є син, що народився про­ти його бажання. Гра закінчується: Михайлюку треба обирати між коханою і дитиною. І вибір цей аж надто серйозний...

ISBN 978-966-03-5461-6 (Шкільна б-ка укр. та світ. лит-ри)

ISBN 978-966-03-6861-3

© Т. М. Панасенко, післямова, 2012

© О. Д. Кононученко, художнє оформлення, 2014

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2010

Володимир Винниченко (1880–1951) — видатний український письменник XX ст. — як дитячий письменник починає з оповідання «Кумедія з Костем». Тому не випадково таку назву отримав збірник яскравих і захоплюючий оповідань для дітей. Письменник з любов'ю розповідає про ризикові пригоди своїх маленьких героїв, про диваків або ж про таких дітей і підлітків, яких щось відрізняє від одноліток. Симпатії автора — на стороні гордих, неординарних, дотепних героїв, які вміють захистити власну честь, стати на захист істини і справедливості.

У творі, який вважають перлиною творчості Володимира Винниченка, порушено проблеми любові, миті як вічності, скороминущості людського щастя.

Оповідання вперше було опубліковано в газеті «Рада» 1907 року.

Ця новела — про щастя, про те, що все природне — прекрасне, подібно до спалаху любові двох молодих людей, які, ризикуючи життям, переходять кордон (обоє вони — революціонери, які виконують складне завдання). Момент їхнього щастя показаний як частка вічної симфонії природи, великого, прекрасного процесу життя. Тут мовби оживають слова Ф. Ніцше про те, що «метелики, мильні бульбашки й ті з-поміж людей, хто схожий на них, найбільше знають про щастя».

«Сонячна машина» — це перший сучасний науково-фантастичний роман класика української літератури В. Винниченка (1880–1951), який чимало знавців літератури вважають вершиною його творчості. Новаторство митця, експресивна і динамічна манера його письма знаходять своє оригінальне психологічне і філософське втілення в незвичайних поворотах людського характеру, думок і вчинків героїв, у сюжеті, що постійно інтригує читача в стані високої емоційної напруги, естетичної втіхи.

Уночі палало село. З неба злякано дивився вниз поблідлий місяць і, ховаючись у хмари, тікав і з жахом озирався назад, на полум'я. Дерева хитались і, від страху наїживши голі віти, ніби силкувалися втекти; а вітер гасав над полум'ям, зривав з його головні, шпурляв ними в сусідні хати, розкидав і лютував свавільно й безпардонно. Побіля ж полум'я бігали, метушились маленькі, безсилі люди, ламали руки і кричали до неба, до місяця, до полум'я. Кричали до Бога, до чорта, до людей. Полум'я ж росло, вітер грався ним, місяць з жахом тікав серед хмар, і не було порятунку ні від неба, ні від чорта, ні від людей.

Заглавие рассказа, «Талисман», указывает на то, что преображение, произошедшее с Пиней, можно смело назвать сказочным. Ибо Пиня — не просто человек «скромного происхождения»: он — несчастный, забитый, нищий бедняк. В молодости, когда он работал подмастерьем у жестянщика, тот бил его по лицу паяльником, а другие мучители, смеясь, мазали ему разбитые губы солью и заставляли есть из собачьей миски. Все это он молча терпел, говоря себе: «Есть на свете Люди большие, сильные и богатые, есть — маленькие, слабые и бедные; но ты, Пиня, меньше, слабее и беднее всех». Товарищи по камере тоже постоянно над ним потешались, и на все их шутки Пиня отвечал лишь покорной и грустной улыбкой. И сами выборы его старостой были лишь шуткой. «Он не был готов к этой должности: он ничего не знал и не умел, он был всего лишь бедным темным рабочим». Однако буквально за одну ночь Пиня переменился: он нашел в себе и ум, и мужество, и решительность. «Без сомнения, — замечает рассказчик у Винниченко, — произошло чудо, в роде тех сказок, герой которых, неудачливый, вечно битый, всеми оплеванный Иван-дурак приобретает где-то талисман и с его помощью завоевывает славу и восходит на царство»

У цій книжці представлено найкращі твори українських новелістів XX століття, зокрема Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Михайла Яцкова, Василя Стефаника, Миколи Хвильового, Віктора Домонтовича, Ігоря Костецького, Григора Тютюнника, Тараса Прохаська, Оксани Забужко.

Наша мала проза розкрила психологію перечулених, мімозно вразливих нових жінок епохи декадансу — і неймовірно трагічний досвід галицьких переселенців у Новий світ, високий ідеалізм митців-модерністів, котрі поставили творчість вище за всі цінності, — і розчарування безґрунтовних революційних романтиків, які захотіли взяти на себе місію вдосконалення Божого творіння. У другій половині століття кращі українські майстри зосереджувалися на героях-марґіналах, що не могли співіснувати з радянською дійсністю. Покоління 1991 року скрупульозно аналізувало стан людини, котра переживає крах узвичаєних цінностей і мусить адаптуватися до цілком нового часопростору. Маємо цілий ряд блискучих імен, різні стильові моделі, різні індивідуальні манери письма, пов’язаних як з модерністськими, так і з визивно авангардними орієнтаціями й традиціями.

* * *

Антологія «Українська мала проза XX століття»… якраз і бачиться такою… спробою канонотворення на теренах нашого красного письменства.

Газета «Нація і держава», 10 червня 2008 року