Maxima Library

 Іво Брешан (народився 1936 року) — культовий хорватський прозаїк та драматург. Його твори перекладено багатьма мовами світу. В Україні друкується вперше.
 «Азартні ігри з долею» не вписуються у канони банального детективу чи трилеру, бо за історією про пошук вбивці криється кохання, випробуване сумнівами, болем, війною, часом; міцна чоловіча дружба, психологічний конфлікт бажаного і дійсного та боротьба головного героя у  пошуках себе у повоєнному світі.
Ця трагічно-проста історія не читається похапцем у транспорті, адже стежачи за розмовами героїв про долю, гру, життя та смерть, спостерігаючи за перебігом подій, ви захочете повертатись на сторінки книги знову і знову.

Єрґович Мілєнко Батько / пер. з хор. Андрій Любка. — Ч. : Книги – ХХІ, 2018. — 192 с. — ISBN 978-617-614-226-3. Ця книжка є «малою історією» свого часу, способу, в який люди таїлися одне перед одним, суспільних укладів і традицій колишньої Юґославії, родинної мімікрії й приватного пекла в домівках знатних громадян тієї фальшивої епохи. Єрґович розповідає про себе, свою родину, свою країну, якої більше не існує, та про довгу дорогу від образи до прощення. «Батько» – це, можливо, роман, а може, й есей чи мемуари. Написаний за правилами фікційної прози – однак те, про що Єрґович розказує у цій книжці, не є фікцією. У певному сенсі «Батько» є «малою історією» свого часу, способу в який люди таїлися одне перед одним, суспільних укладів і традицій колишньої Юґославії, родинної мімікрії й приватного пекла в домівках знатних громадян тієї фальшивої епохи. Розпочата наступного після смерті батька письменника дня, ця надзвичайна й захоплива книга розповідає про національні й приватні зради, про особисті конфлікти, що розгортаються на тлі війни на Балканах, про близькість і стіну між сином і батьком, про вибачення і те, що вибачити неможливо, про вмирання від мук і страху. Оповідь сина, який не любив свого батька, про батька який не любив свого сина. Приголомшливо щира, мудра книжка. Видання здійснене за підтримки Міністерства культури Республіки Хорватія, м. Заґреб.

Поґачар, Марко.
Бог не допоможе / Марко Погачар ; пер. з хорв.: Мар’яна Климець, Наталія Хороз. - Чернівці : Книги - ХХІ, 2018. - 142,[2] с. - ISBN 978-617-614-223-2

 

            Содержание:

Я убивав
Натиски, сходи
Піцмайстер, який у роті носив смерть. Чотири описи кімнати
Любов опісля
Пліснява
Правило Ейнштейна
Медитації у скруті
Огляд про колекціонерів птахів. Puzzle sttory
Літера
Голос
Сон про дно

 

«Бог не допоможе» – перша прозова книга одного з найцікавіших представників сучасної хорватської літературної сцени Марка Поґачара. 11 історій написані особливим метафоричним стилем, знайомим українському читачеві з поетичної збірки автора «Людина вечеряє в капцях свого батька».

 Події пригодницького роману «Карбід» розгортаються впродовж паркого й тривожного літа 2015 року, коли у вигаданому містечку Ведмедів група ентузіастів вирішує збудувати Фонтан Єдності з Європою. Навіщо їм фонтан, чому за ними в'язниця плаче і за скільки в Україні можна придбати людську нирку — про все це автор пише з гумором і добірним песимізмом. У цій книжці є сливовиця, рибалки, гробар, сімнадцять розділів, спокуслива й хтива жінка, кілька вбивць, корумпований мер, геніальна ідея Тиса і безнадія. Натомість у ній немає шенгенських віз, відповідей на всі запитання, кулінарних рецептів і порад, як розбагатіти.
Для найширшого кола читачів.

Інґ Селесте Несказане / пер. Анастасія Дудченко. К.: Наш Формат, 2016. — 248 с. — ISBN 978-617-7279-87-6 Лідія — центр всесвіту сім’ї Лі. Довкола неї обертаються всі мрії, сподівання, слова і вчинки. Мати наперед визначила її долю — свою блакитнооку дівчинку вона бачить лікаркою, дорослою, упевненою в собі жінкою. Купує їй книжки, допомагає робити домашні завдання, береже, мов коштовний скарб, і навіть не пускає з дому. Батько мовчки потурає дружині. Інші двоє дітей ростуть у тіні виплеканого батьками «сонечка». Та одного дня їхня зірка зникає назавжди. Чорна діра, що утворилася в душах батьків, затягує всіх, хто лишився… Чи наважаться рідні, опинившись на краю прірви, нарешті сказати те, про що мовчали? Роман був визнаний кращою книжкою року за версією Amazon Book у 2014 році, випередивши книги Стівена Кінга та Гіларі Ментел[1] Роман також отримав винагороду Massachusetts Book (2015)[2], Американської бібліотечної асоціації[3] та декілька інших престижних премій.

Дутлі, Ральф.
Остання подорож Сутіна : роман / Ральф Дутлі ; пер. з нім. Христини Назаркевич. - Чернівці : Книги-ХХІ, 2017. - 270,[2] с. - (Бібліотека німецькомовної літератури) (Сер. "Меридіан серця"). - ISBN 978-617-614-178-5

 

Ральф Дутлі написав біографію одного з найпотужніших художників-експресіоністів першої половини ХХ століття Хаїма Сутіна, ретельно опираючись на скупі спогади сучасників. Де документальних свідчень забракло, приходила на допомогу емпатія автора.
Роман «Остання подорож Сутіна» – напрочуд поетична і зворушлива розповідь про невситимий творчий голод, золоту паризьку богему 1920-х років, дружбу з Модільяні і кохання до двох жінок, а також про найвищу ціну, яку доведеться заплатити за непереборне бажання малювати.

 Роман «Прокляття дому» (Heimsuchung) яскравої представниці жіночого «письменницького дива» літератури об'єднаної Німеччини Дженні Ерпенбек є одним із творів, які найактивніше перекладають останніми роками. За сім років його переклали тринадцятьма мовами. Роман Ерпенбек — це сконденсована німецька історія XX століття, віртуозно скомпонована оповідь про мир і війну, про втечу й вигнання, про утопію батьківщини та пошуки рідного дому. На прикладі позірно окремих і разом з тим фатально переплетених дванадцяти історій різних родин, п'яти поколінь читач дізнається про перипетії життів звичайних німців від часів Першої світової війни до об'єднання Німеччини. Поетична точність цієї лаконічної, густої прози та майже музичний ритм історій, так чи інакше пов'язаних із літнім будинком над Бранденбурзьким озером, заворожують.

Тарас Прохасько, який віддавна обіцяє нам написати роман, знову його не написав. Зате написав — у своєму ні з ким не сплутувальному стилі — серію шкіців чи, може, есеїв. Про що? Про одне й те саме: про майбутнє, яке було давно, і про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде. Зокрема — про такі прості речі, як балькони й фіранки, світло й каміння, гойдалки й туалети, проходи містом і знімання фільму в Карпатах, формула щастя і фактор впливу, бабінтон і зельбсферштендліх тощо. А також про те, що спати треба уважно, снідати — по-своєму, а дивитися — зміщуючи візир. Так, але не це тут головне. Бо головний тут — тип оповіді, в якому рефлексії стають елементами сюжету й оприявнюються не як написані постфактум, а як проговорені в момент народження. І тому ніякі це не шкіци й не есеї, а оповідання в найстрогішому значенні цього слова.

Олександр Бойченко

Читаючи книгу, я переглядала папки з роботами різних періодів, проживаючи «свою» історію.

Серія «Дороги» — це миттєвості мого шляху, що виникали, мов спалахи, разом із текстами Тараса Прохаська.

Ключем до серії «Трапези» стала думка: «Все, що об’єднує нас — це досвід спілкування. Тільки він має значення і залишається в пам’яті».

Олена Придувалова

Об’єднати однією важливою ідеєю двох творців із різних сфер мистецтва — головне в цій концепції. Шляхом до успіху може бути тільки точне попадання. Збіг поглядів на життя і творчість, глибоке філософське осмислення свого єства як митця і людини — це те головне у діалозі письменника і художниці, що ми бачимо наслідком цього неймовірного союзу.

Тетяна Швед (Безкоровайна)