Maxima Library

«Фауст». Жемчужина немецкой драматургии. Пьеса, не уступающая даже шедеврам Шекспира. Книга, которую — пусть минимально, пусть хотя бы «цитатно» — знает каждый. О ее скрытом, глубинном смысле написаны сотни исследований, однако, читая и перечитывая историю доктора Иоганна Фауста и его спутника, демона Мефистофеля, каждый снова и снова будет находить для себя смысл новый — собственный, уникальный и глубоко личный.

Жил-был добрый и славный сказочник Ганс Христиан, который сочинял восхитительные сказки и вырастил среди зимы удивительный розовый куст. Розы на нём цветут и не отцветают, пока люди, владеющие им, живут дружно. Сказочник подарил это чудо своим соседям – Герде, Кею и их бабушке. Ах, Снежная королева уже, наверное, проведала об этом! Ох, быть беде, быть беде! У Кея и Герды горячие сердца, но силы зла не дремлют. Совсем скоро в дверь постучится коварный Советник. Летом он торгует льдом, зимой не прочь разводить розы. На что пойдёт Советник, чтобы заполучить заветный цветок? Удастся ли Снежной королеве похитить детей и увезти в Королевство вечных льдов и одиночества?

Волшебная сказка со счастливым концом или трагическая фантазия о любви, смерти и жизни? Эта история вызывает больше вопросов, чем дает ответов. Жил-был волшебник, покуролесил, побродил по свету, но однажды женился, остепенился, занялся хозяйством. Забыл уже про бурную молодость, но всё-таки не удержался. Встретив в лесу медведя, взял волшебную палочку, да и превратил его в прекрасного юношу, поставив условие, что тот снова станет медведем, если его поцелует принцесса. Что из этой шалости вышло, встретил ли медведь свою суженую? Стал ли волшебник таким, как все, обыкновенным смертным? И главное – существует ли такая любовь, которая всё прощает, всех исцелит? Или любовь – это игра?

Сто лет тому назад появились первые выпуски бессмертного романа Ярослава Гашека «Похождения бравого солдата Швейка». Пьеса «Швейк жив!» посвящена истории создания книги, любимой миллионами читателей во всем мире. Удивительная биография чешского писателя поможет лучше понять его творчество, тесно связанное с Россией и русской культурой. Пьесу дополняет сатирический сценарий «Попаданец с ревизией», который свидетельствует, что времена меняются, а люди остаются прежними.
Содержит нецензурную брань.

В основу всех уцелевших пьес Софокла вошли мифологические сюжеты, взятые из Троянского и Фиванского цикла, а также сказаний о Геракле: могучий воин Аякс после смерти Ахилла претендует на доспехи павшего героя, но они достаются Одиссею; фиванский царь Эдип выясняет, что именно он является причиной обрушившихся на его город бед, и обрекает себя на добровольное изгнание, а верная жена Геракла Деянира, в отчаянии пытаясь вернуть любовь мужа, по неведению обрекает его на гибель. Однако Софокл сумел показать известные всем грекам события под новым углом и вдохнуть в знакомых персонажей новую жизнь. В центре его произведений неизменно оказывается душевное состояние действующих лиц и переживаемые ими чувства, причем легендарные мифологические герои оказываются подвержены точно таким же эмоциям, что и обычные люди.
В это издание вошли все семь сохранившихся до наших дней трагедий Софокла и отрывки сатировской драмы «Следопыты», найденные в 1911 году в Египте на кусках папируса.

В новую книгу Леонида Рахманова, отмечающего в 1988 году свое 80-летие, включены произведения, охватывающие почти 60 лет творческой жизни автора. Наиболее известны его историческая повесть «Базиль» (1933) о строителях Исаакиевского собора в Петербурге, сценарий фильма об интеллигенции в революции «Депутат Балтики» и пьеса «Беспокойная старость» (1937). Они вошли в золотой фонд советской литературы.
Книга «Чёт-нечет» включает многие не публиковавшиеся в отдельных изданиях повести, рассказы, пьесы, дневники и мемуары разных лет.

В этот выпуск включены три пьесы драматургов разных поколений, но одинаково взволнованных памятью о Великой Отечественной войне, о победе в ней, размышляющих о взаимоотношении дня сегодняшнего и событий тех времен. Пьесы рассказывают, о первом годе войны, о нравственной победе людей в эту трудную пору, о возвращении в мирную жизнь после окончания войны, о памяти войны, как нравственном камертоне, живущей в русском народе.
Все пьесы идут в одной декорации, что поможет их постановке на самодеятельной сцене.

У комедiï «Сто тисяч» викривається патологiчна зажерливiсть багатiя Герасима Калитки, який добре розумiє, що його багатство створюється працею наймитiв, ïх нещадною експлуатацiєю, проте шкодує для них поживноï страви, навiть шматка хлiба.

Комедія «Хазяїн» (1900) видатного українського драматурга І. Карпенка-Карого присвячена земельному питанню на селі. «Хазяїн» — зла сатира на чоловічу любов до стяжання, без жодної іншої мети.

 «Мартин Боруля» Івана Карпенка-Карого — сатирично-гумористична п’єса на соціально-побутову тематику. Боруля — заможний селянин, який з усіх сил прагне входити до дворянських кіл. Своїй дочці Марисі він забороняє займатися важкою працею і водитися з простим людом — тепер вона має бути панянкою. Та чи принесуть панські примхи щастя дівчині, яка щиро кохає простого юнака? Етичні цінності проти умовностей та рангів — таким є основний конфлікт п’єси І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля». 

Драма Э. Йонеско «Носороги» — одна з найцікавіших п'єс не лише свого часу. Написана в 1959 році, вона відобразила істотні особливості розвитку людського суспільства (поза межами часу і простору). Насправді, в «Носорогах» розігрується драма самотності особи, індивідуальної свідомості в зіткненні з громадським механізмом. Йонеско стверджує, що ідея має ціну і сенс, поки вона не полонила свідомість багатьох, оскільки тоді вона стає ідеологією. А це вже небезпечно. Йонеско застосовує своєрідну форму, фантасмагоричну та гротескну картину перетворення людей в носорогів. Абсурдність подій, зображених драматургом, підкреслює гостроту думки автора, який виступає проти знеособлення, позбавлення індивідуальності. Враховуючи час написання п'єси, зрозуміло, хвилює Йонеско проблема тоталітаризму, що настає, войовничого. Муссоліні, Сталін або Мао — завжди десь знайдеться ідол, якого обожнюють, якому поклоняється натовп. Але саме ідол звертається до натовпу, а не до людини.

В сборник выдающегося драматурга и прозаика Леонида Генриховича Зорина (1924–2020), приуроченный к 100-летию со дня его рождения, вошли пьесы, повести, рассказы и воспоминания, посвященные одной из центральных тем его творчества – отношениям художника и власти или, шире, литературы и политики. В книге отразилась эволюция взглядов писателя на свободу творчества с середины ХХ столетия до последних лет его долгого творческого пути. Вошедшие в том пьесы «Медная бабушка», «Пропавший сюжет», «Развязка» и другие Леонид Зорин считал своими главными произведениями. О драматических взаимоотношениях художника и власти автор размышляет и во включенных в книгу фрагментах своего мемуарного романа «Авансцена», рассказывающих о сложной театральной судьбе многих его пьес, а также о замечательных режиссерских и актерских работах А. Лобанова, Г. Товстоногова, О. Ефремова, С. Юрского, Р. Быкова и др., которым не суждено было дойти до зрителей.

Малюнок на одну дію

П’єса в одну дію

От автора бестселлеров «Метро 2033», «Пост» и «Текст» и создателя телесериала «Топи».
Пьеса «Белая фабрика», завоевавшая три премии Office и признанная лучшим независимым спектаклем Великобритании.
В начале шестидесятых годов XX века переживший войну, гетто и Холокост польский еврей Йосеф Кауфман пытается построить новую жизнь в Америке. Но пережитые двадцать лет назад ужасы никак не отпустят его.

В книгу «Вибраних творів» А. П. Чехова ввійшли найвідоміші оповідання та повісті 1883–1903 років, а також драма «Вишневий сад».

У центральній у творчості М. Кропивницького драмі «Глитай, або ж Павук» (1882) змальовано трагічну картину розколу та поневірянь селянства в пореформений (після 1861 р.) час.

Карлос Горостіса (1920–2016) — видатний аргентинський драматург, театральний режисер, письменник. Лауреат численних премій. Крім національних нагород, творчість Карлоса Горостіси пошанована відзнаками Іспанії, Франції та Венесуели.

Я писав роман, але у мене з’явилося велике бажання написати п’єсу, хоча до голови ніщо не приходило. Одного дня до мене завітав мій великий друг Педро Доріль. Я був застуджений, і, прощаючись, він поплескав мене й сказав: «Бережи себе!» В тому, як він мене поплескав, я тоді відчув щось, відчув дружбу… всю, як є. Я ліг спати, а на ранок уже мав цей твір; я написав його за вісімнадцять днів (Карлос Горостіса).

Андрей Хинг — один из ведущих современных драматургов и прозаиков Югославии. В сборник входит драма «Конкистадор» из цикла исторических пьес, посвященных покорению американского континента в XV—XVI вв.; пьеса «Блудный сын», в которой разоблачается мещанство, мелкобуржуазные предрассудки; пьеса «Женихи» — трагедия из жизни зажиточной крестьянской семьи.
В своих произведениях автор гневно отрицает старую мораль, выступает за подлинный гуманизм, за чистоту нравственных отношений.

«Життя — це сон» (1635) — найвідоміша п'єса іспанського драматурга та поета Педро Кальдерона де ла Барка (1600—1681).

Мартін МакДона — сучасний ірландський драматург і кінорежисер, п’єси якого ставлять провідні театри світу. Постановки неодноразово організовували і в Україні.

У п’єсі «Королева краси з Лінана» заторкнуто проблеми нерозуміння й непорозуміння між поколіннями батьків і дітей, де стара егоїстична матір тримає при собі все життя доньку, занапащаючи її особисте щастя, що зрештою скалічує долі усім.

У п’єсі «Людина-подушка» автор вдається до метафор, щоб окреслити проблему жорстокого поводження з дітьми й зображає варіанти того, до чого призводить скалічена з малих літ дитяча психіка, в якій дійсність вже неможливо відмежувати від вигадки.

А в п’єсі «Усікновення руки в Спокані» зображено чоловіка, який усе життя витратив на пошук того, що йому не потрібно й повернути це загалом не вдасться. Та найбільшим розчаруванням для нього стає те, що шукане завжди було з ним, а він цього не помітив.

У п’єсі «Ковзанка» всупереч тому, що герої можуть жити просто й легко, вони дошукуються вимріяного, ілюзорного щастя. У гонитві за ним люди ладні піти на все і навіть ступити на ковзьку стежку. Та попри всі спроби це щастя лише нетривка, мерехтлива примара, як лід на ковзанці. Чи збагнуть це герої п’єси?

Подібну тему автор заторкує і в п’єсі «Звільніть золоте лоша». За марудними буднями й заклопотаністю герої просто не помічають, що бажана мить радості зовсім близько. Та щойно в неї вже можна сягнути, свідомість затуманюється, а розум прагне буденності, бо стерпіти таке щастя неможливо.

Тьєррі Дебру — бельгійський драматург, актор, сценарист і театральний режисер. Автор понад 15 п’єс — усі майже відразу після написання втілені на сцені. За сюжетом п’єси «Книжконюх», у містечку-фантомі десь на узбережжі Північного моря живе дивний чоловік — у власному домі він тримає найбільшу у світі бібліотеку. І орієнтується серед книжок незвично — за допомогою нюху! Цей дивак угадує по запаху будь-яку книжку! За сюжетом п’єси «Дарвін», у родині Саллі, яка мешкає в маленькому провінційному містечку у США, одночасно три лиха: її Тато впав зі сходів і лежить у лікарні в комі; її чорношкірий чоловік переспав з її рідною сестрою — і та завагітніла; а у школі, де Саллі працює, постало питання, як викладати походження світу на уроках біології — теорією Дарвіна чи «іншими», альтернативними теоріями? Саллі шукає аргументи проти консервативної міської педради, захопленої концепцією креаціонізму...

Старий дім, що руйнується на очах. Дивна родина: деспотичний батько, мати — єврейка, яка, під страхом смерті за себе і сина, зреклася під час Другої світової війни своїх батьків; старший син — дисидент, молодший — сексот органів безпеки, донька — психічно хвора. Намагання вирішити питання з успадкуванням заклятого будинку, що був свідком багатьох неприємних подій, болюче і гротескне водночас, як і сімейний сніданок, запропонований головою родини з цією метою. Головним антигероєм п’єси можна вважати саме цей розкішний, попри його жахливий стан, функціоналістичний особняк, що сколихнув долю не одного покоління родини Помпе.

У першій дії знайомимося зі стосунками, проблемами і психологічними травмами цієї родини, а вже в другій дії історія сім’ї складається в загальну картину, до останнього, так би мовити, пазла. Чи йдеться лише про міщанську мораль і спробу налагодити порушені сімейні стосунки? Ні, не тільки. Мова про те, що виправити подібні відносини неможливо лише певними технічними заходами.

Ця притча виходить за межі однієї задушливої сімейної драми. Автор виніс на загал деякі глибоко приватні узагальнення з життя власної родини, тому кожна діюча особа п’єси — не лише певний образ, а й уособлення сотень схожих людей, які нас оточують в житті.

Андоніс Георгіу — кіпрський драматург і прозаїк. Член редколегії літературного журналу «Анев». Автор 7 п’єс. Лауреат Літературної премії Європейського Союзу 2016 року. П’єсу «Люба моя пралко» (2005) нагородили премією Кіпрської організації театрів у категоріях «Театральний текст» і «Акторська гра». Цей твір перекладений французькою, італійською, турецькою й угорською мовами. Характерною рисою п’єс А. Георгіу є інтертекстуальна взаємодія з творами грецької традиції: драматургією Аристофана й поезією Я. Рицоса, а також європейського театру й поп-культури: «Щасливі дні» С. Бекета і «Хвороба», «Гамлет-машина» Г. Мюлера та «Була я Лісистратою».

Однією з центральних тем творчості А. Георгіу є функціонування пам’яті як основного механізму усвідомлення людиною своєї особистості, втрата пам’яті як різновид соціального вмирання його персонажів, пам’ятання і пригадування як процес «гри» ідеологій, унаслідок якої людина може втратити своє особисте Я, створити «фальшиві» спогади, прийнятні для тих чи тих ціннісних моделей, які існують у суспільстві як незмінні й непорушні норми. Пригадуючи епізоди свого життя, герої А. Георгіу постійно потрапляють у ситуацію визначення меж нормального й ненормального...

Назва п’єси Збіґнева Герберта відсилає до Платонового «Міфу про печеру», де нефілософів дорівняно до в’язнів у печері, які спроможні дивитися лише в одному напрямку й всякчас обманюватися. Від істинного світу ідей до них доходять нечіткі тіні. І тільки філософ може вибратися з печери, постійно ставлячи собі питання й шукаючи відповідей. Із філософської «Печери» Герберта таланить втекти лише Сократові — й лише у смерть.

Через це навдивовижу красиве інтертекстуальне плетиво, майстерно стилізоване під античну драму і пересноване алюзіями на класичні й християнські тексти Ніцше, Еліота, Сартра, невпинно прозирає наше тривожне «тут і зараз»: несприйняття інакшості, несправедливі вироки, передчуття війни, «ті самі промови, пам’ятники, в’язниці — одне безкінечне свинство».

«Івона, принцеса бургундського» — гротескна й наскрізь пародійна версія казки про дивну Попелюшку, яка стала нареченою принца, спричинила безліч психологічних конфліктів при дворі й урешті перетворилася на об’єкт усезагальної агресії. Назва п’єси відсилає водночас до «королівських» драм Шекспіра й оперет Імре Кальмана.

«Шлюб» — драма особистості, ув’язненої в закостенілих формах, ламаючи які, автор намагається десакралізувати так звані традиційні цінності.

Солдат Першої світової Генрик засинає на передовій і повертається уві сні додому, проте замість дому корчма, де бешкетують пияки, батьки стали корчмарями, а наречена служницею «до всього».

«Оперета» — історія ХХ століття у формі гротескного модного дефіле на тлі краху старого світу, коли розпадаються всі суспільні форми й норми, включно з мовою.

Аристократи Шарм і Фірулет змагаються за прихильність Альбертинки й обвішують її розкішним гардеробом, проте дівчина, яку збудив випадковий дотик юного злодюжки, обирає наготу й свободу.

Драми відомого хорватського письменника Слободана Шнайдера «Шкіра Змії», «Інес & Деніз», «Єрусалим-99» об’єднує тема війни, яка набуває у цих творах універсального звучання. Для його героїнь війна не закінчується з останнім пострілом, а триває раною в серці. Для його героїв війна не закінчується ніколи, адже вони живуть у Боснії, яка є для автора не тільки країною, а й метафорою. Щоб розповісти про вічну трагедію людини, Слободан Шнайдер звертається до святих книг і фольклорних джерел, культурологічних розвідок і документальних свідчень, переплавляючи їх у високоемоційний художній текст. У його історіях споконвічне, архетипне переплітається з упізнавано сучасним, а «вчора» і «завтра» людства віддзеркалюються у сьогоденні. Твори хорватського драматурга успішно ставляться в театрах Європи та світу.

Антоніо Буеро Вальєхо (1916 — 2000) є найважливішим іспанським драматургом повоєнного покоління. Автор майже трьох десятків сповнених песимізму п’єс («Сон розуму», «Історія одних сходів», «Нині свято», «У палаючій пітьмі», «Слова на піску», «Ткаля снів») з елементами гострої соціальної та політичної критики. Був нагороджений низкою літературних та театральних премій, зокрема Премією імені Лопе де Веги (1949) та Премією Сервантеса (1986). У пізніх драмах Буеро Вальєхо помітний вплив Бертольда Брехта, твори якого він перекладав.

Вайлд написав «Саломею» французькою восени 1891 року, коли мешкав у Парижі. Англійською її переклав лорд Альфред Дуґлас, з яким у письменника тривалий час були інтимні стосунки. Проте Вайлда переклад не задовольнив і він практично переробив його самотужки. В основу сюжету лягла біблійна розповідь про обезголовлення Івана Хрестителя, яка під пером видатного естета переросла у щось значно глибше, фантасмагоричніше. Перетворилася на клубок емоцій та темних пристрастей, який ніби витягує на світ повний місяць, що слугує і тлом, і повноправним героєм п’єси. Еротичні/гомоеротичні мотиви, біблійні алюзії, макабричні описи, символи, явні й завуальовані, — усе це становить химерне плетиво п’єси. А ілюстрації Обрі Бердслі, вступаючи у діалог або й у суперечку з текстом, творять ніби окрему смислову лінію, візуальну паралель, завдяки якій читач іще довго не може оговтатися від пережитого.

Ясміна Реза (Yasmina Rеza) — відома французька письменниця, драматург і кіносценаристка. Її твори перекладено понад тридцятьма п’ятьма мовами, її п’єси йдуть у провідних театрах світу. Лауреат найпрестижніших театральних премій світу: премії «Тоні», премій імені Мольєра та Лоуренса Олів’є, Великої театральної премії Французької академії та інших. В Україні Ясміна Реза відома завдяки п’єсам «Божество різанини» («Dieu de carnage», 2006) та «Арт» («Art», 1994). П’єсою «Bella Figura» (2015) вона продовжує притаманні їй пошуки хтонічних стихій у людині, мов вправний хірург, являє світу істинні й фальшиві почуття, стосунки, вчинки тощо. Думка автора не знає «звичайних» і «випадкових» подій: для неї важлива кожна дрібниця, а навіть найменша деталь є складником велетенського пазлу життя.

Це спроба презентувати драматургічний доробок одного з найвидатніших і найбільш перекладених у світі польських письменників, об’єднати під однією обкладинкою усе найвартісніше, створене Тадеушем Ружевичем між його дебютною, канонічною для світового театру «Картотекою» кінця 50-х рр. минулого століття, та її переконструйованою, переосмисленою «розсипаною» версією 90-х. Жодна з п’яти п’єс і нині не втратила актуальності — кожна й надалі розсипає перед читачем і глядачем калейдоскопічні візерунки образів і сенсів.

Королева Христина, безстрашна і зухвала антиконформістка й авангардистка. У неї більше чоловічої снаги, ніж у її воїнів. Вона більший політик від власних дипломатів. Ерудованіша за придворних учених, вона ставить амбітну мету — освічувати свій неписьменний народ. Вона запрошує до свого королівства сірості та криги французького філософа Рене Декарта, аби той навчив її механізмів пристрастей, які населяють душу і тіло людини. Але розібратися у власних почуттях їй не таланить. Обов’язок перед королівством чи палке кохання до жінки? Вона обиратиме...