Пасіонарність — це виклик, талант — це провокація. Байдуже — в мистецтві, науці чи особистому житті. Ті, хто опиняється поряд з пасіонарієм, захоплюються, обожнюють, заздрять, ненавидять… Талант нестерпний, він вимагає поклоніння або знищення. Тому генії гинуть від пук заздрісників, а іноді — від рук прихильників. «Балада для Кривої Варги» — історія-попередження для тих, хто ризикує стати над натовпом.
Перед нами світ Середньовіччя.
У ньому надія є гріхом, воля — поза законом, а любов давно замінена хіттю. Жорстокість тут є нормою, а смерть — повсякденне явище.
Анджі — простий кріпак — серв. У нього немає права навіть сподіватися на інше життя, проте доля вирішує інакше. Та чи зможе він скористатися цим шансом? Чи зможе прийти з Підземелля Ненависті до Вежі Любові?
Я — суккуб. Моя мати була демоном, а батько, природньо, — монахом. Та, власне, ним міг бут хто завгодно: моя матінка ніколи і не намагалася впорядкувати за пріоритетами своє вельми активне сексуальне життя. Щоправда, я про це дізналася зовсім недавно. Виховання, знаєте, культурні обмеження часто не дають розкритися природнім здібностям. Не можна сказати, що цей факт мене здивував чи приголомшив. Ні. Він просто ввів мене в глибокий шоковий стан, заледве не вкоротивши мені життя. Мої тодішні почуття можна порівняти хіба що з почуттями дівчини, яку добрий лікар вітає з поповненням у сімействі. Таким ось лікарем став для мене пан Бішоп, викладач курсу Прикладної Демонології у нашому Університеті...
«Ковдра сновиди» містить у собі майже міфологічну оповідь про пошуки Міста Снів, етнографічні роздуми про те, куди зникла магія, а також мудрі бесіди за келишком «Чайчиного молока» над червоними стріхами узбережного курорту. Ця книга — «кишенькова відпустка» для всіх, хто сумує за сонцем та чарівними казками.
Малюнки автора
У книзі є все, щоб зацікавити якнайширше коло читачів — напружений сюжет, симпатичні молоді герої, які відчайдушно дурять один одного, старовинні таємниці та інформаційні технології. Події розгортаються на «прихованому факультеті» Університету Сент-Ендрюза — Школи Містифікації. У цій школі юні таланти набувають знань з фальсифікації, міфотворчості та теорії змови, щоб потім успішно застосувати їх на практиці. Єдина підказка для читачів — не слід сприймати буквально все, що діється в цій школі, адже, як стверджує авторка, це лише містифікація, лише гра, яка, щоправда, має всі шанси стати нещадною грою без правил.
Світ нового роману Марини Соколян «Новендіалія» — це замкнений простір містечка із середньовічним колоритом та готичними легендами, власними законами справедливості і гуманності, за дотриманням яких пильно наглядає Нічний Магістрат. Героям постійно доводиться робити вибір — між коханням та правдою, порятунком та зрадою, життям та безсмертям. І вибір свій слід зробити до того, як мине новендіалія, тобто дев’ятидення.
Головна героїня роману Марини Соколян «Серце гарпії» на ім’я Ярослава Немирович стає свідком злочину і, тікаючи від переслідування, опиняється в далекому селі. Згадуючи минуле, вона розуміє, що певною мірою сама спровокувала ситуацію, яка призвела до загибелі людини. Ярослава має багато талантів, зокрема, схильність до хитрих вигадок і уміння впливати на емоції людей. Застосовуючи ці здібності, вона зробила непогану кар’єру і навіть не помітила, коли звичка маніпулювати людьми набула рис професійної деформації її особистості. Ярослава хоче провести деякий час в спокійній атмосфері й знайти спосіб дати раду власній совісті, але знову опиняється у вирі подій.
Авторка роману, вибудовуючи сюжетні лінії, ставить головну героїню в непрості життєві ситуації, в яких не завжди вдається визначити межу, котру не варто переступати задля досягнення результату.
Той, Хто Несе Світло і Той, Хто Несе Звістку: в християнській міфології це два протилежні герої. А що, якби було не так? У світі «Херему» все не так: вірні чекають не спасителя, а руйнівника; трійця янголів відвідує не останнього праведника, а останнього грішника; героя зраджує учитель, а рятує – повія. Цей світ – викривлене дзеркало, в якому звичні чесноти зможуть навіч побачити власне химерне лице.
Книгу Марини Соколян «Цурпалки» варто розцінювати початком цілком автономного й самобутнього творчого досвіду, який не покладається на домінуючі в 90-х роках знакові системи. Втім, окремої уваги заслуговує висока культура слова письменниці, що мотивується — у першу чергу — доброю освітою.