Maxima Library

Данною книжкою Наталя та Валерій Лапікури розпочинають власний новітній серіал - «народна детективна проза». У ньому переплелося багаторічне розслідування реального кримінального злочину, що стався колись в одному з райцентрів Вінницької області. В серіалі ннародна детективна проза» сплелися в’їдлива сатира на те, що зараз відбувається у нашій багатостраждальній неньці Україні під прикриттям так званої виборчої політичної кухні з багатолітнім розслідуванням реального злочину криміналу.

Перед вами - унікальна за жанром книга не лише для української, а й для світової літератури. А саме - химерний роман. Щоправда, самі автори скромно називають його романом-анекдотом. Чого тут тільки немає! Від ностальгічних спогадів про далеке і не дуже віддалене минуле до стовідсотково неймовірних - і все ж таки реальних - історій, що мали місце у типовому старовинному подільському містечку біля витоків Росі. Та найнеймовірніше те, що всі без винятку герої книги та пригоди, які їм довелося пережити - реальні. Не вірите? Спитайте у самих героїв. Чи їхніх нащадків. Це не складно. Автори зберегли справжні імена та прізвища, не забувши, до речі, запитати на це дозволу у кожного зі своїх земляків або їхніх дітей чи онуків. Як і в реальному житті, в романі є і сміх, і сльози. Але все ж таки - сміху більше. Бо чи ж ми не українці?

Перше запитання до авторів: яке вони мають право, проживаючи в Києві, писати про Чорнобиль? Відповідь: стовідсоткове. Бо Лапікуриха походить з поважаних в тих краях старих родів Пащенків і Зайченків. Питання друге: чому автори, українці з діда-прадіда, багато років вивчали і досліджували такий своєрідний пласт життя єврейської общини в Україні як гумор єврейських містечок у так званій «смузі осілості»? Знову ж таки, в першу чергу, завдяки Чорнобилю, де разом з українцями та росіянами-старовірами жила у мирі і злагоді чимала єврейська община. З’ясувалося, що історії, почуті в дитинстві малою Наталкою від сусідів або розказані дідом і бабусею, вже стерлися з пам’яті навіть у самих євреїв (приклад - «хоробрий Янкель»). І нарешті - суттєве попередження. Так звані «єврейські анекдоти», котрі часто-густо й досі розповідаються в п’яних компаніях, вивішуються в Інтернеті і навіть видаються окремими книжечками не мають нічого спільного зі справжнім, непідробним гумором древнього народу, котрий упродовж століть жив на українських землях і створив вищезгадану і, на превеликий жаль, вже не існуючу культуру єврейських містечок.

Не лише діти, а й дорослі часом бувають непередбачуваними. Отак і подружжя тележурналістів, політологів, аналітиків Валерій і Наталя Лапікури: раптом на рівному місці взяли та й написали повість-фентезі «Чарівна брама». Спершу журнальний варіант, який протягом року друкувався в журналі «Барвінок», а згодом — і повну версію.

І нехай вас не дивує, що ідея «Брами» виникла під артобстрілом на боснійських фронтах Першої Балканської війни, куди Лапікурів привела їхня журналістська доля, що деякі персонажі схожі на їхніх рідних дідусів і бабусь, а українське село з паралельного світу — на те, де пройшли найщасливіші роки їхнього, авторів, дитинства.

І нехай вас не дивує, що багатство, розмаїття і доброта героїв української міфології не поступається навіть всесвітньо відомому світові Толкіна. Як казав один із героїв лапікурівських повістей, чи ми не українці?

Народний детектив.

В основі — десятирічний досвід роботи авторів у командах кандидатів у президенти та народні обранці. За визначенням рецензентів це «уїдлива сатира на те, що діється в нашій державі під прикриттям так званої виборчої демократії».