Maxima Library

Похмурий середньовічний костьол в одному з міст на заході України. Десь у його підземеллі, в тайнику, сховано список служителів церкви, які в роки війни проти фашизму активно співробітничали з гестапо.

Цінний документ вперто шукає іноземна розвідка. Працівники радянських органів безпеки довідуються про це. Перед ними поставлено завдання — не тільки знайти список зрадників батьківщини, але й піймати ворога, закинутого на нашу територію. Розпочинається запекла боротьба, сповнена різних несподіванок і небезпечних пригод, про які читач дізнається, прочитавши цю повість.

Російський радянський письменник Юрій Олександрович Долгушин (народився в 1896 р.) відомий читачам як автор багатьох художніх творів.

Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.

У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.

Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.

Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.

Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.

Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.

Повість відправляє читача в Грецію та Єгипет XI–X ст. до н.е. та розповідає про пригоди молодого скульптора грека Пандіона.

Життя, побут, довготривала і запекла боротьба американських індійців проти колонізаторів — головна тема широковідомого роману німецької письменниці Лізелотти Вельскопф-Генріх.

Ще не була закінчена перша публікація цього романа в журналі, а штучні супутники вже почали стрімкий обліт навколо нашої планети.

Перед лицем цього незаперечного факту з радістю усвідомлюєш, що ідеї, покладені в основу романа, — вірні.

Розмах фантазії про технічний прогрес людства, віра в безперервне удосконалення і світле майбутнє розумно побудованого суспільства — все це так вагомо і зримо підтверджено сигналами маленьких місяців. Чудесне по швидкості здійснення однієї мрії з «Туманності Андромеди» ставить переді мною питання: наскільки вірно розгорнута в романі історична перспектива майбутнього? Ще в процесі написання я міняв час дії в бік його наближення до нашої епохи. Спочатку мені здавалося, що гігантські перетворення планети і життя, описані в романі, не можуть бути здійснені раніш, ніж через три тисячі років. Я виходив у своїх розрахунках із загальної історії людства, але не взяв до уваги темпів прискорення технічного прогресу і головним чином тих гігантських можливостей, практично майже безмежної могутності, яку дає людству комуністичне суспільство.

Допрацьовуючи роман, я скоротив намічений спочатку термін на тисячоліття. Але запуск штучних супутників Землі підказує мені, що події романа могли б відбутися ще раніше. Тому всі визначені дати в «Туманності Андромеди» змінені на такі, в які сам читач вкладе своє розуміння і відчуття часу. Особливістю романа, не відразу, може, зрозумілою читачеві, є насиченість науковими відомостями, поняттями і термінами. Це не недогляд або небажання пояснити складні формулювання. Лише так мені здалося можливим надати колориту майбутнього розмовам і діям людей того часу, коли наука повинна глибоко ввійти в усі поняття, уявлення й мову.

І. ЄФРЕМОВ

Іван Антонович Єфремов (1907–1972) — відомий російський радянський письменник і вчений. Людина широких інтересів і величезної енергії, він з 18 років як палеонтолог-любитель бере участь у різних наукових експедиціях (Закавказзя, Середня Азія, Якутія, Східний Сибір, Далекий Схід).

В 1935 році екстерном кінчає геолого-розвідувальний факультет Ленінградського гірничого інституту, а ще через п’ять років — у 1940 році — дістає ступінь доктора біологічних наук.

1942 року Єфремов написав свої перші науково-фантастичні і пригодницькі новели, які сподобалися О. М. Толстому “правдоподібністю незвичайного”. Відтоді вчений уже не пориває з літературною творчістю.

І. А. Єфремов — автор широко відомих повістей “Зоряні кораблі” (1948), “На краю Ойкумени” (1949), “Мандрівка Баурджера” (1953), “Серце змії” (1959), романів “Туманність Андромеди” (1957), “Лезо бритви” (1963), багатьох оповідань та інших творів.

Соціально-філософський і науково-фантастичшій роман “Туманність Андромеди” — перша в радянські й літературі спроба намалювати всеосяжну картину життя високорозвиненого комуністичного суспільства. Письменник показує різносторонньо і гармонійно розвинених людей далекого майбутнього, які керуються у своїх думках та діях високою етикою гуманізму.

Цей твір перекладено на багато мов світу.

Крім роману “Туманність Андромеди”, у книжці вміщено ряд науково-фантастичних та пригодницьких оповідань письменника.