«Життя Дон Кіхота і Санчо» (1905) іспанського письменника, філософа і політичного діяча Міґеля де Унамуно-і-Хуґо (1864–1936) є своєрідним філософським коментарем до знаменитого Сервантесового роману «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі», спробою розкрити не помічений іншими критиками сенс. Водночас це самостійний твір, що шукає в цій пам’ятці радше джерело натхнення, сприймаючи її за матеріал для будівництва власної філософської концепції. Тут бéзум протиставлено раціоналістичному животінню обивателя, сни стають реальністю, трепетне прагнення вічності проймає єство індивіда, спонукаючи шукати опертя для свого існування поза всіма можливими горизонтами, а народи, здіймаючись над своєю розпорошеністю, зважуються на власні героїчні витівки.
