Maxima Library

Одна з останніх праць Дмитра Донцова була своєрідним підсумком його багаторічної творчості. Тут зібрані ключові думки й оцінки автора про Росію як цивілізацію, про ідеологічні і культурні основи російської нації. На цю тему Донцов писав майже усе життя, розглядаючи загадки російського Сфінкса, який став реальною загрозою для багатьох народів і країн Європи і Євразії.

Видання рекомендується політологам і культурологам, історикам та націологам, студентам гуманітарних вузів, широкому колу шанувальників ідеологічної літератури.

Головний твір видатного українського мислителя, ідеолога українського націоналізму (1926). В творі автор визначає причини занепаду української державницької думки та окреслює шляхи досягнення національного ідеалу.

Серед численних літературних ювілеїв останніх років ми не стрічаємо ювілею Лесі Українки. Не буде його і в сім році. Тому вибір сеї теми здавався би чимось зовсім довільним. Але є ювилеї і – ювилеї. Одні – ювілеї народин або смерти, що минають ледво помітно, не збуджуючи в святочній громаді ні запалу, ні відгомону. Це офіціальні урочистости патріотичної суспільности, що вміє шанувати своїх великих і твердо памятає календарні дати. Але є й інші ювилеї: Коли відкинутий сучасниками, зроджений для інших часів – виривається нащадками з пазурів минулого і ставляється на недосяжну височину. До таких несподівано воскреслих належить і Леся Українка, поетка української Sturm- und Drang епохи. Епохи, що настала щойно тепер, але про яку мріяла вона вже більш як двацять років тому. Її життя було цілою проблемою. Вона на цілу голову переростала хистом майже всіх сучасних письменників, а лишилася дивно незрозумілою, хоч і респектованою. Поетка незвиклого у нас темпераменту захоплювала читачів менше, ніж численні dii minores літератури. Вона зраджувала ледви чи не найглибшу освіту в крузі товаришів пера, а зосталася особою, якою найменше займалася освічена критика. Людина інтенсивного шукання і впертої думки не прикувала чомусь до себе особливої уваги тих, що цікавилися тайнами поетичної творчости. Письменниця, яку назвав Франко одиноким мужчиною серед поетів соборної України, лишилася якимось сфінксом для покоління, для якого відвага, завзяття, воля – всі мужеські чесноти повинні б були стати конечними, коли воно хотіло встоятися в тій страшній завирюсі, що несподівано впала на нього. Як це могло статися?

Ця книга — не спогади. Це — щокількаденні записки, роблені похапцем, часто вночі, в 1918 році в Києві, про зустрічі, епізоди, події та акції політичного характеру. Це доривочні фрагменти, написані, подекуди телеграфним стилем, бо на детальний опис не дозволяв скажений темп тодішнього життя.

Що, власне, проповідує націоналістична доктрина? Перше, віру в одну свою національну, не чужу — інтернаціональну, ідею; друге — віра в те, що не «дипломатія», не прислужування окупантові дасть перемогу нашій ідеї, а тільки безкомпромісова боротьба із займанцем; третє — що під стягом цієї ідеї нашої боротьби треба гуртувати не «ні холодних, ні гарячих», не «ні правих, ні лівих», — а лише людей однієї віри та ідеї, і людей характеру. Ось, що, коротко, проповідував націоналізм, єдина осоружна і грізна сила Москві.