|
|
|
Мандрівні нариси з подорожів автора Білоруссю, Україною та Молдавою.
Як журналіст газети «Пролетарська правда» молодий Скляренко відбував відрядження у відносно недалеких околицях, де таки побачив багато цікавого. Білорусь 1920-х – здається, єдиний репортаж про цю країну з тих часів. У враженнях автора це «зачарований край» – піскувата земля, болота, вогке підсоння, сіре небо і очі в дівчат сірі («шери» – кажуть тут»). Автор звертає увагу на білорусизацію та розвиток культури: «Як на Україні поважають кобзаря, як шанують сивоусого діда, що за допомогою струн та свого щирого серця співає про минуле, то плаче, то весело сміється, в тузі розважає, в радощах допомагає, – так Білорусь шанує свого музику – дударя...»
Найбільший розділ книжки – про подорожі Україною. Ліричні розповіді про подорожі Дніпром на пароплавах та з рибалками. Відвідування Шевченкової могили і кольоритна постать доглядача могили діда Івана («Вже на могилі живе 45 літ.»). З дніпровськими лоцманами через пороги. Будівництво Дніпрельстану, надалі затоплені німецькі колонії, Кічкас. Спілкування з народними майстрами з лозоплетіння та різьблення. Дивовижні звичаї Поділля: гучні бенкетування перед похороном. Старовірські колонії Поділля.
В кінці невеличкий розділ про перебуванні у Молдаві («Республіка аутоному сочіалісте советіке Молдавенеаска»), де «дратує вухо часом своєю незрозумілістю молдавська мова». Відвідини тодішній столиці країни – м. Балта. Процеси молдавизації.
