Maxima Library

Роман «Біла тінь» уперше був опублікований у журналі «Вітчизна» 1974 року й одразу підданий нищівній ідеологічній критиці. Книгою тоді виданий не був. Тільки після публікацій російською, литовською, болгарською, чеською, німецькою, іспанською мовами його було видруковано в Україні у спотвореному вигляді. Нині твір видається за першорукописом. У романі автор намагається проглянути в глибінь молодої душі, зрозуміти, що рухає людиною в добрі та злі, кидає її у прірву пристрасті, страждань, возносить. Це історія кохання двох молодих науковців та родинного життя двох старших, це історія самовизрівання характерів з перемогами над собою і поразками в горнилі гострих психологічних колізій.

Нова книжка Юрія Мушкетика вміщує дві повісті. У першій, що й дала назву книжці, розповідається про часи, які у вітчизняній історії називаються Руїною, про роки підступів і тиску сусідів на Українську державу, про руйнівну боротьбу зверхників за гетьманську булаву, про те, як наступник Богдана Хмельницького, Юрій Хмельницький, так і залишився тільки слабким сином славетного батька.

Повість «Оглянься — за тобою погоня!» присвячена шістдесятникам. У ній ідеться про пору «відлиги» і страшну реакцію, яка за нею настала, коли в Україні намагалися придушити все українське, коли партія і КДБ контролювали все й усіх.

У романі «Гетьманський скарб» письменник досліджує проблему пошуку легендарного скарбу наказного гетьмана Полуботка. Події роману показані очима молодого козака Івана Сулими, закоханого в Улясю — дочку гетьмана Івана Скоропадського. Палке кохання, насильницька розлука закоханих, таємні та випадкові зустрічі, страждання, сльози — і все це на тлі тяжкої політичної боротьби українського народу в XVІІІ столітті, підступів, зрад, смертей і пошуку головного скарбу — духовного.

Книгу спогадів Юрій Мушкетик (1929–2019) про визначальні події свого яскравого і непересічного життя писав у різні роки. Він згадує добу, яка докорінно різниться від нинішньої, проте водночас є чутливим і до ритмів тогочасного життя, змін у суспільстві, літературі, світовідчуванні самої людини. Перший розділ містить спомини про дитинство, шкільні та студентські роки. Другий – присвячений роботі Ю. Мушкетика на посаді головного редактора журналу «Дніпро», а згодом голови Спілки письменників України. У ньому письменник описує свої перші кроки на літературній ниві, співпрацю з багатьма видатними, як-от М. Рильський, О. Гончар, І. Драч та ін., і менш відомими авторами, дає оцінку їхній творчості, суто людським рисам, висвітлює трагічні та комічні події з життя письменницького середовища. Останній розділ – це окремі описи, замальовки, зауваги, міркування з різних царин життя і красного письменства. До видання увійшла остання повість Ю. Мушкетика «Недоспівана пісня (Маруся Чурай)». Книга спогадів дасть змогу глибше зрозуміти авторський образ і сутність творів Ю. Мушкетика, тогочасний літературний процес та цензуру, стане для читачів, особливо молодих, зрізом доби.

У романі «Крапля крові», відзначеному премією ім. М. Островського, йдеться про благородну працю радянських хірургів.

Юрій Мушкетик — відомий майстер сучасної української прози, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка, автор багатьох повістей та романів, серед яких є твори, присвячені історії нашої країни: «Жовтий цвіт кульбаби», «Яса», «Гетьманський скарб», «На брата брат» та ін. У романі «На брата брат» відтворено події, що розгорталися в Україні за часів гетьмана Виговського, коли після смерті Богдана Хмельницького боротьба за державну незалежність вилилася у братовбивчу війну. Через долі героїв роману братів Журавок автор зображує страшну трагедію цієї війни: люди однієї крові стають ворогами — брат іде на брата — і голови свої кладуть, не здобувши ні слави, ні волі, ні правди.

До книги відомого майстра сучасної української прози Юрія Мушкетика увійшли два романи — «Останній гетьман» і «Погоня». У центрі першого роману — визначна історична постать, державний діяч, останній керманич козацької України Кирило Григорович Розумовський. Хоч би які оцінки давали йому історики, перед нами освічений і далекоглядний політик, що, ставши на гетьманство, дії свої передусім спрямував на модернізацію козацького ладу. Провів кілька важливих реформ і, попри будь — які утиски та перешкоди, встав на захист прав і свобод козацької автономії. Роман «Погоня» — захоплююча історія про козака — характерника, якому й чорт не брат, про його сумні та веселі пригоди на довгому шляху з січі додому.

В центрі сюжету роману «Яса» — образ народного героя Івана Сірка, який упродовж багатьох років був кошовим отаманом Запорізької Січі, виступав за зміцнення дружби українського і російського народів. Його ім’я уславлено у переказах і легендах, за мотивами яких І. Рєпін створив відому картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Події у романі розгортаються не тільки на Запоріжжі, але і по всій Україні, в Москві і на Дону, в Криму і Туреччині. Автор відтворив драматичні сутички кошового з гетьманами І. Самойловичем і П. Дорошенком, тісні взаємини з рядовими козаками і посполитими, змалював боріння і пристрасті наших предків у другій половині XVІІ століття.

В центрі роману «Яса» — кошовий отаман Запорізької Січі Іван Сірко, який ще за життя став легендою, бо під його проводом козаки не програли майже ні одного бою. Все своє життя славетний кошовий віддав Україні, і той, хто зраджував її, вже не був Сірку ані товаришем, ані бойовим побратимом. Саме тому Сірко не вважав справжнім гетьманом ані Дорошенка, ані Самойловича, яким влада стала дорожча за батьківщину. Він прагнув того, щоб українці, які ніколи не зазіхали на чужі землі, не втратили своєї рідної і жили, не підкоряючись ворогам.

В центрі роману «Яса» відомого майстра сучасної української прози Юрія Мушкетика, лауреата Державної премії ім. Т. Шевченка, — історична постать, кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко, який ще за життя став легендою, бо під його проводом запорожці не програли майже ні одного бою. Все своє життя славетний кошовий віддав Україні. Мушкетик змальовує картину цілої історичної доби, прозваної в народі «Руїною». Це був час, коли Україна стає ареною жорстокої боротьби за сфери впливу між сусідніми державами — Польщею, Москвою, Туреччиною. Як своєрідний осередок вольності описує автор Запорізьку Січ, з притаманним її устроєм, побутом і звичаями. У творі не ідеалізується козацьке життя, але автор підкреслює важливе значення Січі, яка упродовж ряду століть залишалася вогнищем і головним гальванізатором визвольних рухів і могутнім щитом проти нападів завойовників.