Maxima Library

Кейт Лаумер - популярный американский писатель, с успехом использовавший в своих произведениях опыт военной службы, в том числе в годы Второй мировой войны. Кейт Лаумер приобрел известность после опубликования в 1960-е годы знаменитого сериала «Imperium» («Империя»). Романы, которые входят в цикл «Боло», начатый знаменитым Кейтом Лаумером и продолженный Уильямом Кейтом, признаны бестселлерами среди любителей военно-приключенческой фантастики во всем мире. Создатели Боло заставили миллионы людей сопереживать приключениям своих героев. И это тем более удивительно, если учесть, что эти герои - совершенные орудия войны - сделаны из стали и пластика. Боло - гигантские танки, крепости на гусеницах, сухопутные линкоры, венец технической мысли будущих тысячелетий. Они умны, хитры и смертельно опасны, но таковы же и их враги, поэтому описания сражений Боло - это лучшие страницы мировой военной фантастики, которые невозможно закрыть, не дочитав, а прочитав - невозможно забыть. «Непобедимый Боло» - это летопись новых подвигов танковых исполинов, чья мощь встает на защиту человечества от угроз, исходящих из космоса.

«…Инженер разволновался. У него даже покраснели уши. Он начал вспоминать какие-то эпизоды футбольной истории, спрашивал о судьбе старых игроков, соратников Малахова, о которых Малахов успел забыть, и с энтузиазмом перечислял подвиги самого Малахова.

– А помните, как вы отбили одиннадцатиметровый от Щербакова? Забыли? Ну как же! Это был знаменитый случай! Во втором круге в сорок седьмом году...

– Но знаете, что в вас ценили больше всего? – говорил инженер, глядя на Малахова блестящими глазами. – Нет, не реакцию, не хладнокровие ваше и даже не то, что вы отбили как-то два пенальти подряд …»

Рассказ из сборника "Весенний детектив" 2009 г.

Рассказ по миру Некрасавицы и чудовища, о похождениях принца Гиса, и о том, как он сделал принцессе Клеа предложение.

Лучше читать после прочтения первой части.

Рассказ «Орден» входит в авторский цикл «Севастопольский камень» («Рассказы боцмана Васюкова»), написан во время подготовки Крымской наступательной операции (февраль 1944 года).

Орфография оригинала максимально сохранена, за исключением явных опечаток

Вампиры и школа))))) Как водится, героиня, скромная и малозаметная, влюбляется в красавчика, которому поклоняется половина среднего учебного заведения. Откуда ей знать, что он вампир и отнюдь не добрый вампир? Хорошо еще, что судьба подарила ей шанс избежать кровавой расправы - шанс в виде лучшего друга вампира.

…Вони довго сиділи, ніби боялися вийти на вулицю, і, мнучи обличчя в долонях, як пластилін, розповідали, як їм гидко й страшно від самих себе: запрошували побути з ними в їхньому аду. Потримати їх там за руку. Вточити їм трошки живої крові: їхня власна вже була перетворена і, напевно, мусила горіти, скапуючи додолу…

Можливо, вони справді чекали, що хтось викупить їх собою?… Принесе себе в жертву – і тим випустить їх із темряви на світло?… І простягали з тьми свої вірші, просякнуті випарами солі й жовчі, в надії, що ті послужать їм за перепустку до раю?…

Ви знаєте, хто такий пан Зривко? Напевне, ні, хоча, як не парадоксально, багато хто з людей нашого кола його неодноразово бачив і навіть спілкувався, але не знав (бо й не міг знати!), що це саме він і є. Так от, пан Зривко – це такий маленький чоловічок у синьому костюмі й білому картузі, що живе на дні випитої на самоті пляшки горілки. Варто підкреслити: скільки б ви не видивлялися пана Зривка у пляшках із горілкою, ви ніколи його там не побачите…

Сергійович впав у дитинство, як це часто буває в снах, коли повертаєш десь на розі, бачиш те саме місто, тільки інші будинки, більше дерев, більше пилюки на дорогах, але ноги від неї не брудняться, хоча ти бігаєш босоніж, бо ж – хлопчик… Хотілося кричати, але звук хтось украв, він роззявив рота, щоб випустити з себе нічні жахи. Стогін цих жахів його й розбудив.

Сергійович розплющив очі: поряд сиділа Ірка, його донька, дивилася в одну точку на стіні, не спала, не читала, застигла, так наче вибагливий митець зараз малював її портрет. Певне, довго сиділа, підклала під куприк подушку, щоб не втомлювалася спина. Втім, Сергійович того всього не помічав, йому було зле.

Сіро-зелена обкладинка, розлініяні сторінки. Звичайнісінький зошит, у моєму дитинстві таких були тисячі та мільйони. Без малюнків, кіноакторів, без «Тачок» та «Барбі», без кольорових обгорток, ретельно підписаний… Я неначе бачу себе, тодішню, що, висолопивши від старанності язика і поглядаючи на дошку зі зразком, виводить: «Тема твору: «Моя найзаповітніша мрія».

Я добре пригадую, який галас спричинила в школі ця заповітна мрія. Аж до директора дійшло, а це не кіт начхав. Наш директор цілком справедливо вважав, що для розв’язання дрібних проблем у нього є підлеглі, отже, моя мрія – моя проблема – була, так би мовити, крупного калібру. Не з останніх була проблема.

Любовь — это не только розовая сахарная глазурь или драматическое расставание.

Любовь — это принятие решений, даже если оно дорогого стоит; любовь — это момент, который не виден с первого взгляда, потому что он таится и начинается в темных переулках холодной ночи; любовь — это возможность даже с закрытыми глазами видеть мир во всех его красках.

Любовь тебя изменит. Любовь не всегда одинакова. Она удивительна и благодарна, прекрасна и меланхолична одновременно.

Жизнь втройне. Любовь втройне.

Все купила, а чого сумка така легка? Бо не купила головного! А вдома нема. Точно нема, сьогодні в обід закінчила. Пертися назад у торгівельний зал з усіма покупками? Може, цього вечора обійдеться? Обійдеться? Ти здуріла? Хочеш знов серед ночі бігти в нічний супермаркет? Уже бігала. Краще зараз взяти. Ось, у камері схову є вільні шафки. Сюди запхаємо пакет з покупками й підемо назад. А гроші в тебе лишилися? Але ж у мене в сумці є ті, що зібрали на подарунок Алісі. Візьмемо звідти…

Впервые опубликовано в первом (и единственном) номере журнала «Низа». Входит в сборник «Мурашки», 1949 г.

Что соединило, что почти сроднило их — известного ученого и гимназиста-недоучку, не знающего ни Тургенева, ни Гоголя?

Як думаєте, якби роботи могли плакати, їхні сльози юули з мастила? Це доведеться перевірити головному герою. Найкращий лікар військового часу, який врятував не одне життя, задавався цим питанням не раз, та все ж знайде відповідь на це питання, яке не давало йому спокою багато років.

Миниатюрка о жизни командировочных.

В сборник рассказов новеллиста, поэта, журналиста Аврома Рейзена (1876–1953) вошли его произведения, написанные на идише в начале двадцатого века. Эти новеллы-миниатюры, рассказывающие о простых людях — ремесленниках, мелких торговцах, рабочих, учащихся ешив, служащих, — отличает психологизм, точность деталей и внимательный взгляд писателя.

What would you do about a beloved pet who had lived too long? This family faced a crisis which could happen in any household...

There’s wisdom for grown-ups in this poignant story of a youngster who had the courage to...

Once Brud had been certain there were thinas nothing in the world could make him do. But in this new world were the Black Dukes and the Sportsters.

Имя английского писателя Джозефа Редьярда Киплинга сразу напоминает о далеких экзотических странах. Его герои живут в джунглях Индии, в дебрях Амазонки и лесах тропической Африки — храбрые и прямодушные, трусливые и коварные, но все яркие, запоминающиеся, интересные.

В это издание произведений мирового классика, лауреата Нобелевской премии, вошли малоизвестные истории о полной опасностей службе солдата Британской империи в Индии, легенды из рыцарских времен, в которых оживает старая добрая Англия.