Харукі Муракамі – найвідоміший сучасний японський письменник. Його твори видано мільйонними накладами у 50 країнах світу. Сьогодні, відзначений великою кількістю літературних нагород, письменник входить до сотні найвпливовіших людей світу за версією журналу Time. Роман «Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі» критики вважають одним з найкращих у його творчості. Продовження на новому творчому витку теми «Норвезького лісу», цей роман-«виховання» лише за перший місяць продажів у Японії розійшовся накладом у мільйон примірників і одразу став світовим бестселером. Вони були натхненні та яскраві, що відбивалося навіть у їхніх іменах. Розумник Червоний, який надихав усіх на перемогу. Синій – капітан команди з регбі, що вчив не перейматися поразками. Сором’язлива піаністка Біла – красуня з обличчям японської ляльки. Чорна – іронічна комедіантка-інтелектуалка. І невиразної барви Цкуру. П’ятеро шкільних друзів – мов п’ять пальців однієї руки. Серед них головний герой почувався щасливим. Адже він мав мрію. Та одного дня без пояснення причин друзі викреслили Цкуру зі свого життя… Шістнадцять років він будував залізничні станції для інших, бо на тій єдиній, у рідному місті, його більше ніхто не чекав. Тепер він знайде їх, аби нарешті загоїти рану, що досі болить, аби завершити свою прощу, заповнити порожнечу всередині, змести пісок з руїн дружби. Аби дізнатися, що ж трапилося 16 років тому…
Оповідання з серії «Після землетрусу».
Харукі Муракамі народився 1949 року в родині викладача класичної філології. У літературі він дебютував наприкінці 1970-х років. З тих пір його ім'я відомо мільйонам читачів у всьому світі.
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
Живе собі у Токіо звичайний чоловік тридцяти років. У нього є кохана дружина, кіт і дім у фешенебельному районі, який він задешево винаймає у свого ж дядька. Цей чоловік нещодавно втратив роботу, але особливо цим не переймається. І раптом починається… Спочатку утік кіт. Зателефонувала якась дивна жінка. Потім зникла дружина. Потім… Але годі, шановний читачу. Бо «Хроніка заводного птаха» — це загадка. Перегортаєш сторінку, відкривається таємниця, але за нею виникає інша, а там — ще одна, і так до самого кінця…