Maxima Library

Відомий американський письменник-фантаст Роджер ЖЕЛЯЗНИ народився 1937 року. Почав писати з одинадцяти років. Навчаючись у коледжі, одержав свою першу літературну премію. Роман «Троянда для Екклезіаста» (1963) приносить йому літературну славу. Якийсь час Роджер Желязни працює в системі соціального забезпечення, а з 1969 року стає професійним письменником і водночас викладає в університеті. Він автор багатьох новел і кількох десятків романів. Серед них «Безсмертний» (1966), «Бог Світла» (1967, премія Х’юго), «Острів Мертвих» (1967, премія Аполло), «Дев’ять принців Амбера» (1970, серія романів), «Знак Однорога» (1975), «Під владою Хаосу» (1978) та ін.

Роджер Желязни — чудовий стиліст, проза його вишукана, поетична, іноді на грані експериментальної і водночас сповнена іронії та гумору. Особливий інтерес до теми богів та безсмертя привів Желязного, за висловом одного з критиків, на Парнас наукової фантастики.

Дія роману «Бог Світла» відбувається в далекому майбутньому, після загибелі людської цивілізації. Купка перших поселенців на планеті-колонії захопила контроль над досягненнями науки й техніки. Ці люди знайшли шлях до безсмертя, забезпечили собі необмежену владу на планеті й запанували над іншими людьми як боги індуського пантеону — Калі, богиня згуби і смерті; Крішна, бог пристрасті й хтивості, та ін. Однак бунтівний небожитель, Бог Світла (Будда) — повстав проти тоталітарного небесного ладу. Про все це читач дізнається, занурившись у магічний світ індуської культури й міфології, що розкривається засобами наукової фантастики і, переплітаючись з нею, надає сучасного філософського звучання творові та неповторного колориту його художній фактурі.

Після загибелі Землі екіпаж і пасажири космічного корабля «Зоря Індії» прибули на планету іншої зоряної системи, де існувало незнайоме землянам життя Винищивши або ув’язнивши тубільців, члени екіпажу проголосили себе богами цієї далекої планети. Безсмертні, володарі найвищих технічних досягнень, вони мешкають у Місті Небесному, тоді як інші колоністи животіють у злиденних містах і селах темної епохи. Але серед «богів» знаходяться прометеї, які прагнуть нести вогонь прогресу цим небожественним, звичайним людям Та кожен, хто намагатиметься це зробити, прогніває Небеса І не врятується жоден Окрім тих, хто не втратив у собі людину.

Коротка повість “Двері обличчя його…” була написана в січні 1963 року, вперше з’явилася на сторінках березневого числа нью-йоркського “Журналу фентезі і наукової фантастики”, звідки потім перекочувала у мікрозбірку “Чотири назавтра” (Four for Tomorrow, 1967) і численні антології. Номінувалася на “Г’юґо-1966” і, як не дивно, поступилася зокрема оповіданню Гарлана Еллісона “„Покайся, Арлекіне!” - скрикнув Цокотун”. Відноситься до канону т. зв. гуманітарної, нестрогої наукової фантастики з елементами пригодницької та психологічної прози.

Роман «Ніч у самотньому жовтні» Р. Желязни неможливо просто читати: ним потрібно дихати. Кожна його сторінка пахне осінніми дощами й опалим листям, древньою магією і... не менш древніми страхами. Зрештою, це не звичайний роман, а радше жовтневий щоденник сторожового пса на ймення Нюх, який спільно зі своїм хазяїном Джеком (тим самим Різником), а також з іншими друзями й недругами та їхніми сумнозвісними господарями бере участь у Великій Грі, що відбувається місячної ночі на Геловін. І не дай боже в цій Грі програти, бо долі переможених не позаздриш.