Maxima Library

Юрій Винничук — один із найвідоміших українських прозаїків.

Його книги викликають сплеск читацьких емоцій і стають бестселерами. За романом «Діви ночі» знято фільм. Роман «Мальва Ланда» став «Книжкою року'2003», а роман «Весняні ігри в осінніх садах» 2005 року здобув премію «Книга року ВВС».

У романі «Весняні ігри в осінніх садах» чільне місце посідає тема кохання і пристрасті, а надто пристрасті, що спонукає до самогубства.

Ця тема зумовлює й своєрідну композицію твору: навколо головного героя, письменника Юрка Винничука, групуються інші герої — його коханки.

Інтимне життя оповідача постає перед читачем голе, відверте, чуттєве — власне, таке, яким воно і є.

«Вікна застиглого часу» (2001) – це одна з найкращих книг Юрія Винничука, вона має велику популярність серед читачів, зазнала декількох перевидань в Україні й перекладена англійською мовою. Події в ній розгортаються у невеликому Станіславі другої половини минулого століття, коли автор був ще дитиною. Люди, які живуть у цьому невеликому містечку, добре знають одне одного, і кожен з них має свою історію. От тільки не завжди зрозуміло, де в цих історіях зникає реальність і з’являється фантастика, де дійсність перетікає в казку. Світ уяви єднає правду і вигадку, однак все складне і незрозуміле автор витлумачує по-дитячому просто, бо всі учасники цих історій йому дуже добре знайомі, і немає нічого дивного в тому, що відьми та чарівниці – це звичайні сусідки. Магічний реалізм по-українські, замішаний на легендах, фольклорі, світ мальовничих видінь, барвиста, соковита мова оповідань, що ввійшли до цієї книжки, не залишають байдужими читачів, вражаючи своєю правдивістю і одночасно прозорою наївністю.

Як і властиво Юрію Винничуку, «Вілла Деккера» віртуозно балансує на межі ретродетективу й політичного трилера — так само, як герої книжки балансують у невизначеному межичасі буквально за кілька днів до початку Другої світової. Вир драматичних подій та яскравий гумор, глибоке знання таємного життя передвоєнного Львова, соковита мова, кримінальні та любовні інтриги — усе це читач знайде в новому романі визнаного майстра.

З Грабалом усе зрозуміло — він геніальний і що до цього додати? Хіба те, що він геніально-чеський, отже, за великим рахунком, можливий лише в оригіналі. Але Винничук його переклав. І в цьому — найбільша інтрига саме цієї книжки. Тепер Богуміл Грабал, «старий засцяний пияцюра», став сутим галичанином. Він розмовляє по-галицькому — так ніби півжиття просидів не в «Золотому тигрі», а в якому-небудь «Пекелку». До того ж, якби уявити собі, що за сталінських часів у Львові існували б металургійні комбінати, то їхні робітники мусили б варнякати саме тією мовою, що її створює Винничук, перекладаючи Грабала. Але у Львові не було металургії — навіть за сталінських часів, як це не дивно. Натомість у Кривому Розі Грабал загалом неможливий. Тобто Винничук займається винахідництвом, і це з біса цікаве, дотепне та радісне явище. Спробуйте й собі.

Юрій Андрухович, упорядник «Колекції Перфецького»