Maxima Library

Нове документальне дослідження доктора історичних наук, відомого телеведучого та журналіста — для громадян України, а також політиків, героїв численних біллбордів, журналістів та кандидатів в народні депутати. Проаналізувавши десятки тисяч сторінок документів, мемуарів, спеціальних досліджень та артефактів з колекції Українського Національного Музею (Чикаго, США), автор відновив реальну історію УПА, з’ясував її чисельність, місця та час народження, імена Головних командирів. На думку автора, історія УПА — це історія збройного спро-тиву частини українського народу комуністичній диктатурі, історія реального, а не вигаданого Голокосту українців, історія найбільшої антропологічної катастрофи в історії Європи за останню тисячу років».

Трощею в тім краю, де відбулася ця драма, називають очерет. Саме в очеретах над річкою Стрипою червонопогонники оточили жменьку підпільників, не лишаючи їм жодного шансу. Але Бог не без милості, козак не без долі. Мій герой виходить із пастки, перемагаючи саму смерть. І тоді розумієш, що троща — це, крім усього, катастрофа, бійня, яка трощить людські долі й життя. Однак якщо ти здатний гідно відповісти найжорстокішим викликам долі, то вийдеш переможцем навіть із пекла. Василь Шкляр

Троща» — роман про УПА, про перемогу людини над обставинами і над собою. Сам автор каже, що книга написана для того, аби показати світові, що українці не змирилися з режимом, і продовжують боротьбу, як і раніше. Для головного героя, вояка УПА, війна вже минула, проте боротьба не забулася. Та раптом він бачить на цвинтарі недавню могилу свого бойового товариша, і спогади наринають на нього з новою силою. «Свої» і «чужі», дружба та розбрат, кохання і зрада, помилування й помста, свобода й неволя… Перед його очима знов розгортаються бої та тривають допити, постають обличчя різних людей, та ніяк не з’являється личина зрадника… Показать меньше

Правда про кримінальну справу, життя і смерть Василя Стуса. У книжці зібрано архівні документи з кримінальної справи Василя Стуса, покази свідків, листи поета з тюрми, спогади його рідних та друзів. Ознайомившись із наведеними матеріалами, читачі дізнаються про невідомі факти щодо життя, ув’язнення та загибелі Стуса, які досі охороняли під грифом «Секретно».

Світова фінансово-економічна криза перевернула життя веб-дизайнера із Сан-Франциско Клея Дженнона, та завдяки щасливому випадку йому трапилася робота нічним продавцем у цілодобовій книгарні містера Пенумбри. Проте вже за кілька днів Клей розуміє, що книгарня — досить таємниче місце. Тут є декілька клієнтів, котрі приходять регулярно, але нічого не купують, а беруть щось «почитати» на підставі якоїсь таємної давньої угоди із загадковим містером Пенумброю. Певно, книгарня є прикриттям для чогось значно більшого, вирішує Клей і починає своє розслідування…

Далеке майбутнє. Нова Імперія — об’єднане людство Землі, Місяця та Марсу — веде жорстоку боротьбу за власне існування. Її супротивники — потойбічні істоти з інших шарів Мультиверсу, її провідник — звільнений бог Ґаґанотхоа, що з прадавніх часів перебував у полоні на Землі. Бунтівним богом людству даровані технології міжпланетного сполучення, квантового обчислення та розподіленого інтелекту. Проте його вороги — то цивілізації істот з іншого простору-часу та Потойбічні боги. А також ті з людей, хто вважає обраний шлях хибним та руйнівним.

Одвічна дилема Людини — який шлях є істинним? Per omnia saecula saeculorum, світ без кінця — чи Bellum omnium contra omnes, війна без кінця?

На материнському кораблі «Сінано» — найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот, кривавий та безжальний. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне — як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини, що вже стали наріжним каменем історії людства?

«Німа смерть» — другий детектив блискавичного циклу про комісара Рата, який було розпочато романом «Мокра риба». Він продовжує серію кримінальних романів Фолькера Кучера, чудово екранізованих під назвою «Вавилон — Берлін».

І знов Берлін. Весна 1930 року. Європейське місто, сліпучі вогні реклами, тріумфальна поява звукового кіно. Його вже називають новим мистецтвом. Але є й ті, для кого звукові фільми тільки дешеве потурання невибагливим смакам глядачів.

Конкуренція між звуковим і німим кіно стає все жорстокішою. І ось з’являється він — той, хто в ім’я «великого німого» здатен піти будь на що. Чи він просто прикривається цим?

Ґереон Рат намагається розплутати одночасно кілька загадок. І, звісно, знов ризикує і своїм життям, і своїм добрим ім’ям, і своєю кар’єрою. Ще крок — і відкриється правда… Чи то буде тільки новий поворот драми?..

Це історія майбутнього від Джорджа Мартіна.

Історія далеких планет і дивних істот, що мешкають на них!

Історія пригод у міжзоряних теренах – неймовірних, захоплюючих.

Це – повісті, оповідання і, звичайно ж, роман «Вмираюче світло».

Роман, який Роджер Желязни назвав: «... майстерно відшліфований діамант, кожна грань якого грає відблисками таланту і відбиває все розмаїття людських характерів».

Роман, про який Альфред Ван Вогт сказав: «Прекрасний роман, насичене й багате полотно... Захват і хвилювання, народжені дотиком до чужого світу, залишаються з вами навіть після того, як ви перевернете останню сторінку».

Різні часи, різні люди, різні життєві обставини… Але для Ремарка і його героїв поряд завжди була війна – як передчуття, як сувора дійсність, як болючий спомин. Вона трощила долі, безжально позбавляла ілюзій, крала батьківщину, родину, надію… Але що жорстокішими були випробування, то більше цінувалися відвага й мужність, незнищенна жага до життя. І навіть у найтемніші часи не згасало полум’я самопожертви, справжньої дружби, щирого кохання…

Жорстокий і ниций режим республіки Гілеад гниє зсередини. Усі гасла про чистоту і служіння виявилися брудною брехнею. Лідія — літня жінка, що пройшла тернистий шлях: від поважної судді у справах сім’ї у старому Гілеаді через в’язницю й участь у розправах над невинними до найвищого становища у панівній верхівці. Лідія прагне знищити режим, що зруйнував її життя. І в неї є чимало доказів його злочинності. Вона планує таємно переправити ці докази до Канади. Їй мають допомогти двоє дівчат: Агнес із Гілеаду, яка дізнається приголомшливу правду про свою справжню матір-Служницю, і Джейд, шістнадцятирічна мешканка Торонто, яка виявилася тією самою Крихіткою Ніколь, про яку розповідали дітям у школі. Три жінки, що наважилися постати на боротьбу з жорстоким облудним режимом. Чи вдасться їм здолати монстра?

Дивні речі творяться у Новому Кробузоні — велетенському мегаполісі, де співіснують найрізноманітніші раси й екзотичні тварини. Живуть тут також химерні істоти, що загрожують усім решта, — глитай-нетлі.

Вони вриваються у сни й свідомість містян, полюючи на них і випиваючи їхню пам’ять дотла. Навколо цих літаючих почвар зав’язуються події, що переростають у криваву драму з багатьма дійовими особами.

Тут і вчений-винахідник двигуна кризової енергії зі своєю коханою хепрі (напівлюдиною-напівкомахою), тут і могутній бос злочинного синдикату, тут і представники корумпованого уряду, тут і повітряні мисливці ґаруди (напівлюди-напівптахи), тут і конструкти (щось подібне до біороботів), тут і Пороблені — організми, хірургічним способом зліплені з різних видів живих створінь. Є також водяники, какти, вірми... А між ними всіма, у різних вимірах, мандрує жахливий павук Ткач — уособлення неземної сили і мислення. Пригодницький, динамічний, фантасмагоричний сюжет роману цілком захоплює уяву читача, а деколи навіть викликає сльозу...

«В дрімучу епоху Брежнєва я пішов у внутрішню еміграцію. Я писав свої твори, зашифровуючи їх за переклади з арканумської. Я вигадав країну Арканум, вигадав авторів, які там начебто жили й творили.

А поволі Арканум став пробиватися у мої сни. Я жив в Арканумі, сни про Арканум затоплювали мене. Я чекав ночі, щоб жити. Удень життя не було. Удень був страх.

Люди з Аркануму чекали на мене. Якщо я затримувався, посила­ли гінців на конях і стукали мені у вікно. Стукали перснями на пальцях, руків’ями мечів, стукали гілками і вітром, стукали пташками і хрущами, кликали всіма мовами і голосами.

Я підводився і йшов до вікна. Воно розчахувалося, і Арканум мене втягував у себе, засмоктував і впорядковував моє життя.

Арканумська мова пробивалася крізь мою, наче стебла трав крізь пісок, проламувала пам’ять, зливалася з моєю. Я переставав розрізняти, де моя мова, а де арканумська.

В Арканумі я чувся безпечно».

У літературі ім’я австрійця Роберта Музіля (1880-1942) стоїть в одному ряду з іменами француза Марселя Пруста, ірландця Джеймса Джойса, американця Вільяма Фолкнера й інших таких вершин світової класики й новаторів прози. Роман «Людина без властивостей», який автор писав усе своє життя і який тепер перекладено понад тридцятьма мовами світу, дає широку панораму життя Австрії й усієї Європи напередодні першої світової війни, малює картину – нерідко гротесково-сатиричну – суспільних розчарувань і моральних пошуків у тогочасних реаліях.

У літературі ім’я австрійця Роберта Музіля (1880-1942) стоїть в одному ряду з іменами француза Марселя Пруста, ірландця Джеймса Джойса, американця Вільяма Фолкнера й інших таких вершин світової класики й новаторів прози. Роман «Людина без властивостей», який автор писав усе своє життя і який тепер перекладено понад тридцятьма мовами світу, дає широку панораму життя Австрії й усієї Європи напередодні першої світової війни, малює картину – нерідко гротесково-сатиричну – суспільних розчарувань і моральних пошуків у тогочасних реаліях.

У літературі ім’я австрійця Роберта Музіля (1880-1942) стоїть в одному ряду з іменами француза Марселя Пруста, ірландця Джеймса Джойса, американця Вільяма Фолкнера й інших таких вершин світової класики й новаторів прози. Роман «Людина без властивостей», який автор писав усе своє життя і який тепер перекладено понад тридцятьма мовами світу, дає широку панораму життя Австрії й усієї Європи напередодні Першої світової війни, малює картину – нерідко ґротесково-сатиричну – суспільних розчарувань і моральних пошуків у тогочасних реаліях.

Думки та спогади про дитинство та молодість. Дещо з історії Слобожанського селища Вільшани (Вільшана) та його мешканців.

Дума пралісу» — філософсько-алегоричний твір, що освітлює темні основи людської культури та протиставить її брехливості природу і створіння на її лоні. Видання адресоване широкому колу читачів.

Один з визначних творів світової класики, що увійшов до багатотомної епопеї «Людська комедія» великого французького письменника (1799–1850). В романі змальовано широку панораму життя Франції 20-х років XIX ст., зокрема гостро викрито безпринципний і продажний світ буржуазної журналістики, показано згубний вплив капіталістичних відносин на мистецтво і літературу, на все духовне життя суспільства.

Гарний, як античний бог, і неймовірно багатий Саймон Бассет, герцог Гастінгс, був омріяною здобиччю для всіх незаміжніх аристократок Лондона — але не мав жодного бажання прощатися з радощами холостяцького життя. Чарівна Дафна Бріджертон чудово розуміла: необхідно завести собі успішного шанувальника. Так з'являється ця парочка. Однак лукава доля сміється над їхньою хитрістю — і дуже скоро союз Саймона і Дафни перетворюється на справжню, пекучу пристрасть, а любов, яку вони старанно розігрують, раптово виявляється справжньою…

... Електронне видання

Улітку 1956 року дворецький Стівенс, який усе життя прослужив у багатому маєтку під назвою Дарлінґтон-Голл, вирушає в автомобільну мандрівку південно-західною Англією. Коротка шестиденна виправа перетворюється на подорож у минуле, що виринає на тлі розкішних англійських пейзажів, у минуле, в якому особисті драми розгортаються разом із драмами світовими. Цей роман, за який Кадзуо Ішіґуро здобув Букерівську премію, — витончена історія про невисловлені почуття і прихований відчай, про жаль, що затьмарює залишок дня, коли з гіркотою розумієш, що все могло скластися інакше...

Переклад Ірини ХРАМЧЕНКО, 2010

Амброуз Ґвіннетт Бірс (1842-1913) - американський класик, який вважається прекурсором «чорної літератури» ХХ сторіччя. Відомий передовсім як майстерний автор короткої прозової форми, Бірс високо цінувався сучасниками і здобув шану наступників, певною мірою вплинувши на подальший розвиток англомовної химерної і готичної літератури. Амброуз Бірс з притаманною йому гостротою і жорсткістю багато пише про свій досвід участі у Громадянській війні, в якій він воював на боці Півночі, що ліг в основу однієї з його найвідоміших збірок «Оповіді про солдатів і цивільних». Не менш відомою збіркою Бірса є «Чи може таке трапитися?», де він творить літературний канон «страшного» і «надприродного». Життя Бірса важко назвати щасливим: розлучення з дружиною та її смерть, загибель старшого сина на дуелі, смерть молодшого від хвороби, обтяженої алкоголізмом - вочевидь, усе це й надало того особливого трагічного і містичного забарвлення творам Бірса. А загадкове зникнення письменника і його ймовірна смерть у 1913 - на початку 1914 року і досі слугують темою для різних інтерпретацій, які знайшли відображення у творчості таких відомих письменників, як Г.Ф. Лавкрафт «Щось на порозі», Р. Гайнлайн «Втрачений спадок», Роберт Блох «Люблю блондинок» та ін. Місце поховання Амброуза Бірса і досі лишається невідомим. Вашій увазі пропонуються твори, що свого часу виходили у трьох найвідоміших збірках Амброуза Бірса, американського класика і творця темної готичної літератури - «Оповіді про солдатів і цивільних», «У вирі життя», «Чи може таке трапитися?» Інший класик літератури химерного і надприродного, Г.Ф. Лавкрафт, високо цінував творчий доробок Бірса, який певною мірою вплинув і на нього самого. ГФЛ, зокрема, зазначав: "Ближче до справжньої величі перебував ексцентричний і похмурий журналіст Амброуз Бірс, який теж брав участь у Громадянській війні, але вцілів і написав декілька безсмертних оповідань, а потім зник 1913 року в загадковому тумані, немов створеному його власною зловісною фантазією. Бірс був відомим сатириком і памфлетистом, однак своєю літературною славою він завдячує похмурим і жорстоким оповіданням, переважна частина яких пов’язана з Громадянською війною і які складають найяскравішу та найдостовірнішу картину, що будь-коли існувала в літературі. Правду кажучи, всі оповідання Бірса належать до літератури жаху, і якщо багато з них торкаються лише фізичного чи психологічного жаху Природи, то найвизначніші ведуть мову про надприродне зло і вносять значний вклад в американський фонд літератури про надприродне". Переважна більшість цих оповідань українською мовою публікується вперше.

Не перше століття людство шукає відповідь на запитання: чи є воно єдиною розумною цивілізацією у Всесвіті. Але є й інше питання: чи погоджені з дійсно розумними представниками міжгалактичного суспільства ті критерії, за якими людство вважає себе розумною цивілізацією?

З роману відомого сучасного румунського письменника читачі дізнаються про пригоди юних героїв, про їхню дружбу і взаємовиручку, про любов до історії рідного краю.

«Містечкові історії» — це серія невеличких повістей, в яких автор висуває низку морально-етичних проблем життя українського суспільства за радянських часів. Чудова мова, цікаві герої та сюжет. З Дімаровим поринаєш у світ українсь­ких містечок, починаєш розуміти людей довкола. Автор не робить своїх героїв ідеальними — вони такі, якими є звичайні люди зі своїми перевагами й недоліками. Героям повістей «Варя Юхимівна», «Пошук», «Реквієм по матері», «Пам’ять» притаманна висока громадська активність, готовність прийти на допомогу, вміння обстоювати свої життєві переконання. Інші дійові особи: Панас Юхимович — «Гапочка», Загурко — «Листи з небуття», Кобзик — «Нечиста сила» — люди безпринципні й нестійкі. Пішовши на компроміс із власною совістю, вони самоізолювалися, збайдужіли до всього, крім свого добробуту. У кожного з таких персонажів наголошено певну рису в характері, яка і є домінантною.

Дороті Хейр — донька превелебного Чарлза Хейра з усіма класичними наслідками на взірець ведення домашнього господарства, порядкування скромним церковним бюджетом, догляду за часто дратівливим і невдячним батьком і обов’язковими відвідинами пастви Англіканської церкви, яка поступово здає свої позиції серед вірян, поступаючись модернішим конфесіям, які не настільки відстали від віянь часу. А ще Дороті Хейр досі незаміжня, хоча вже невдовзі переступить поріг, який відділяє молодість від зрілості, що, звісно, не додає їй оптимізму щодо перспектив свого подальшого життя.

Так би й не побачила Дороті у своєму житті нічого, окрім маленького англійського містечка, без жодних перспектив бодай колись змінити чи навіть розірвати осоружне коло свого не надто радісного життя, якби не дивна випадковість, яка вириває її із цієї сірої одноманітності і жбурляє у вир геть іншого життя — тяжкого, химерного, виснажливого, але такого справжнього...

У романі «Донька пастора» Орвелл розмірковує про життя без вибору, про безвихідь, коли страх того, що нічого й ніколи не зміниться, співмірний страхові змін, врешті-решт про те, що, опинившись на волі, колишні ув’язнені часто знову прагнуть повернутися до в’язниці одноманітної напередвизначеності, бо, окрім усього, справжня свобода ще й має властивість лякати.

Криза середнього віку підкрадається раптово і непомітно, а потім виявляється, що більшість років твого дорослого життя насправді позбавлені будь-якого сенсу, а найщасливіший період заховався у минулому, у твоєму дитинстві, до якого тобі вже не дістатися і спогади про яке все дужче тебе проймають.

Саме так почувається герой роману «Ковток повітря» коли зрозумів, що в його житті щось не так, а насправді — все. Це спонукає його вирушити в уявну і реальну мандрівку до світу свого дитинства — єдиного місця, де він колись був щасливий. Звісно ж, подібні подорожі до витоків колишнього життя і колишньої власної ідентичності майже ніколи не мають успіху.

Тим часом світ завис над прірвою нової великої війни, залишаються лічені місяці колишнього спокійного життя — в небі все частіше пролітають величезні чорні бомбардувальники, провіщаючи безповоротні, стрімкі і страшні зміни.

Гроші — вони все вирішують, все контролюють, відчиняють двері пристойних будинків і салонів, знайомлять з потрібними людьми, наділяють їхнього господаря чарівною здатністю подобатися жінкам і друзям, вони, по суті, і є саме життя. Але хіба так має бути? Хіба має життя людей аж так залежати від грошей, а надто від їх браку? Чи можливо, живучи в сучасному суспільстві, позбутися нав’язливої влади грошей, оголосити їм війну, а заодно й усім ознакам «надійності», «порядності» і «благопристойності», головним символом яких є аспідистра, чиї отруйно-зелені пагони стирчать з горщиків у вікнах кожної пристойної оселі?

Молодий талановитий поет Гордон Комсток веде особисту затяту війну з аспідистрою і з усім, що вона собою символізує — владою грошей і нудьгою благопристойності. Він вважає, що звільнившись від влади грошей, зможе повністю присвятити себе творчості. Але воювати з грошима і благопристойністю було завжди непросто, особливо якщо ти живеш у міжвоєнному Лондоні 30-х. Війна з аспідистрою, війна з грошима, війна із самим собою — чи можлива тут перемога, а якщо й можлива, то якою ціною?

Перш ніж стати всесвітньо відомим письменником, Джорджу Орвеллу довелося багато побачити і пережити. У цій книжці письменник описує свій досвід тяжкого життя серед соціальних низів двох найреспектабельніших тогочасних столиць Європи. Попри те, що тут змальовується не найщасливіше життя людей за будь-якою уявною межею бідності, текст сповнений своєрідної теплоти та гумору, а також застерігає нас від поспіху суб'єктивних оцінок злетів і падінь інших людей, яким, можливо, в житті просто пощастило дещо менше, ніж нам.

«Бірманські будні» — другий роман у бібліографії Джорджа Орвелла, написаний 1934 року, в якому вже тоді можна помітити зародки тих основних для письменника тем, які згодом ще гучніше і зловісніше прозвучать у культових «1984» і «Колгоспі тварин». В основу роману ліг особистий досвід Орвелла, коли він жив у Бірмі, де служив полісменом у колоніальній поліції Великобританії. Цей час знаменує переломну мить у житті Орвелла — саме тоді відбулася трансформація снобістського хлопчика-випускника приватної школи в письменника, який став голосом суспільної совісті.

Головний герой роману Флорі — своєрідне альтер-еґо письменника, самотня й нужденна людина, яка втрапила у пастку могутньої системи, що руйнує в людині все хороше. Його оточують люди, з якими у нього немає нічого спільного і яким він не може повністю відкритися, оскільки і бірманці, і британці, і сам Флорі заплямовані колоніальним режимом, в умовах якого їм доводиться жити.

«Pan Tadeusz», чи повністю — «Пан Тадеуш, або останній наїзд в Литві. Шляхетська історія 1811–1812 років в дванадцяти книгах, писана віршами» — найзначніший твір Адама Міцкевича, епічна поема, написана у 1832–1834 роках у Парижі, де поет жив в еміграції, і видана там же в 1834 році.

Головні герої поеми, Тадеуш і Зося, представники двох шляхетських родів, що конкурують між собою — Сопліци та Горешки. Поема з романтичної ідилії (зразком для якої була ідилія Гете «Герман і Доротея») переростає у широку епічну картину, яка поєднує побутову, військову, любовну і патріотичну лінії.

У поемі настільки правдиво і докладно відтворені картини життя, побуту і звичаїв польської та литовської шляхти (опис полювання, бенкетів, свят, звичаїв), що ще за життя автора вона отримала характеристику «Енциклопедія польського життя».

Неперевершений переклад українською здійснив великий поет Максим Тадейович Рильський.

Роман класика російської літератури, створений у жанрі інтелектуального детективу, є визнаним шедевром світового красного письменства. Перекладений практично всіма мовами світу, твір великого романіста був геніальним і суворим пророцтвом - точним психологічним портретом «людини майбутнього», здатної на свідомий злочин в ім’я химерних ідей. У XX ст. ця книга стала розрадою для людства, яке потерпало від людиноненависницьких ідеологій: адже автор стверджує кінцеву перемогу гуманізму. Нині, у XXI ст., читач безперечно знайде новий ракурс прочитання шедевра Достоєвського. У цьому йому допоможуть стаття і докладний коментар сучасного дослідника.

«Коханці Юстиції» — паранормальний роман, у якому окремі життєписи з притаманною автору композиційно-стилістичною майстерністю об’єднуються в художню цілість і аж волають про восьми-з-половиною-серійну кінематографічну реалізацію. Родинно-побутові і політичні вбивства, зґвалтування і грабунки, розбещення малолітніх і загадкове відокремлення голови, ідейні зради і зради заради ідеї, закладені різним дияволам душі й не завжди справедливі, але часто жахливі покарання. Чого ще треба, щоб читач відчув себе благим і з насолодою усвідомив свою моральну перевагу над нещасними коханцями примхливої Юстиції? Та вже — за старою доброю традицією — й над автором, якому спало на думку увічнити таких пропащих істот.

Юрій Андрухович народився 1960 року в Станіславі. Живе та працює в Івано-Франківську. Прозаїк, поет, есеїст, перекладач. Патріарх літературної групи Бу-Ба-Бу. Один із засновників Асоціації українських письменників. Юрій Андрухович стало перебуває серед найпомітніших постатей сучасної української літератури. Його твори зазвичай викликають суперечки й дискусії не лише в професійних літературних колах. Оцінки Андруховича сягають достатньо віддалених полюсів — від «постмодерного скандаліста» до «живого класика». 

«Перверзія» (1996) — третій із романів Андруховича. У ньому здійснено спробу радикального виходу за межі традиційного «українського крейдяного кола» — гротеск, іронія, містика й еротика, а також перманентні забави з мовою на тлі авантюрно-детективної історії в «місті привидів» Венеції — стали тією живою сумішшю, що спричинила читацький успіх перших видань роману.

Аліса звикла переховуватися й утікати від чудовиськ, які вже рік наступають на п’яти. Та вона точно не очікувала опинитися у світі, де магія — щось буденне, а на межі сну та смерті стоїть безкінечна стіна-в’язниця. Головну таємницю цього химерного місця знають лише сотня круків-магів, для яких джерелом чарівної сили є останній передсмертний подих. Але що робити, коли шлях додому закритий, а над новим домом нависла небезпека? Адже кошмари, які чекали свого часу тисячі років, кидають їй смертельний виклик...