Maxima Library

У новій книзі Романа Іваничука розкрито історію того, що пережило покоління автора від 30–х років минулого століття під час польської та радянської окупацій, розказано про здобуття довгожданої Незалежності. Описано духовне й політичне життя маленького містечка Коломия. Герої твору — українці, що одружувалися чи «водилися» з поляками або з євреями. Книга просякнута коломийською колоритністю, цікава та оптимістична. Автор зобразив «живі» діалоги, правдиві ситуації, що дає змогу читачам дізнатися, «як то воно було тоді жити»...

Володимир Малик (справжнє прізвище — Сиченко, 1921–1998) — відомий український письменник, що зажив слави як автор історико–пригодницьких романів (тетралогія «Таємний посол», «Князь Кий», «Черлені щити» та ін.). Його твори ставлять поруч з творами Александра Дюма та Генріка Сенкевича. У 1983 році за досягнення в галузі літератури В. Малику було присуджено премію ім. Лесі Українки. У тетралогії «Таємний посол» розповідається про боротьбу українського народу проти турецько–татарських загарбників у другій половині ХVІІ століття, про трагічні події в Україні після Чигиринських походів та про оборону Відня (влітку 1683 року). Читачі будуть у захваті від карколомних пригод безстрашного розвідника козака–відчайдуха Арсена Звенигори та його побратимів, чиї діяння й самовідданість у боротьбі за «други своя», за честь, справедливість і людяність роблять їх справжніми лицарями «без страху і докору».

До видання увійшли перша і друга книги тетралогії.

У новому романі В. Чемериса описуються ті часи, коли європейці називали Україну – з подивом і пошаною – країною гордих козаків, а гетьмана Мазепу – іхнім вождем. Ця людина – одна із найцікавіших знакових постатей української історії. Борець за інтереси України, майстер дипломатичних ігор, він поставив на карту все і програв найголовнішу гру свого життя та помер на чужині. А ще ця книжка про романтичні пригоди Мазепи, улюбленця жіноцтва і чи не єдиного справді обдарованого поета і музиканта серед українських гетьманів, про його кохану – юну Мотрю (Мотрононьку) Кочубей, яку він називав «моя остання любов, але перша справжня».