Maxima Library

«— Откуда ты едешь? Ага! Наверное, от свояков. Видимо, опоздал на поезд. Такое у нас случается очень часто. Задерживают человека с утра до вечера, а затем ночью отпускают на волю Божию. Но недаром говорят: нет такого зла, чтобы к добру не приключилось. Как раз благодаря этому происшествию я сейчас вижу тебя, не правда ли?

Он слушал, глядя на меня ласковыми, голубыми глазами, напомнившими мне мои молодые года. Не раз смотрели мы так друг на друга чистосердечно и просто, и нам нечего было скрывать. Но теперь я заметил в тех ясных глазах какую-то легкую дымку из мечты и печали».

Сама назва «Крутіж» свідчить, що письменник описує початок руїни, яка наступила після смерті гетьмана Богдана Хмельницького у результаті жахливого розбрату між його наступниками. Ворохобня, інтриганство, підступництво, фарисейство, зрада — хронічна недуга в політичному житті України того часу. Від того страждав її нарід; польські, московські, татарські орди плюндрували міста та села, вбивали, чи поярмлювали людей. У творі вчувається жива пам'ять, любов і пошана до покійного гетьмана Богдана Хмельницького. Трагізм оповіді посилюється тим, що винуватці розрухи на Україні в тій чи іншій мірі зв'язані родинними узами. Перша дружина Богдана Хмельницького, мати Юрія, походила з сім'ї Сомків, третя — Золотаренків, старша його дочка Катерина вийшла заміж за брата Івана Виговського полковника Данила Виговського, молодша Олена — за їх прибічника полковника Івана Нечая. Міжусобиця між ними супроводжувалася вбивствами, спустошеннями, грабунками, насильством, від чого найбільше страждали прості люди. Словом, повість «Крутіж» репрезентує одну з важливих тем Богдана Лепкого — зображення зубожілої української шляхти і служіння рідному народові.

«В доме Василя Гильчишина было шумно и тесно. В горнице, на дубовом сундуке, застеленном белой скатертью, поставлен крест из церкви, две свечи и хлебов три буханки. Затем к этому сундуку приступил священник с дьяком и стал править панихиду. Вся горница наполнилась людьми, стоящими почтительно, в праздничных одеждах, которые вполголоса шептали молитву и жалостно вздыхали.

Так поминали они покойную Василиху, которую только вот недавно отвели на место вечного покоя».

В сборник вошли стихи, написанные в 20–30-е годы поэтами разных направлений, стоявшими у истоков советской украинской литературы и во многом определившими ее дальнейшее развитие. Большинство из них были репрессированы в годы культа личности Сталина.

«Богом клянусь, что он приходил — ой приходил, голубушка, в первый же день после похорон. В четверг, после Михайлова дня, мы его похоронили, а в святую пятницу он пришел ко мне».

Потойбічний світ зачаровує своїми видивами. Привиди і духи, закляття і талісмани, загадкові пророцтва і неупокоєні душі віддавна стали об'єктом літератури, жанр якої прийнято називати ґотичним.

«Ґотична проза» – нова серія видавництва «Піраміда». І розпочинається вона антологією української ґотичної прози XX століття «Потойбічне». Упорядник Юрій Винничук не тільки помістив до антології твори класиків Івана Франка, Василя Стефаника, Богдана Лепкого, Михайла Яцкова, Гната Хоткевича, але й розшукав для цього видання маловідомі твори, які публікувалися у довоєнних та зарубіжних часописах, відкривши таким чином новий недосліджений пласт нашої літератури.

«Дом походил на зачарованный двор. Паркеты скрипели, двери пели, часы рассказывали странные сказки. Сквозь открытую дверь в соседние покои видно было, как портреты моргали. На одном из них какой-то здоровенный господин с подбритым чубом двигал плечами и будто спрашивал: «А он тут что делает?»

Что?.. Это имение продавалось. Вот он и хотел купить себе землю и двор, чтобы было где с семьей провести лето».